Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 5 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року,

У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "РайффайзенБанк Аваль") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 16 травня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит за програмою "Житло на вторинному ринку" у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 230 тис. доларів США на строк до 16 травня 2028 року зі сплатою 13 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Позивач указував про те, що з листопада 2009 року відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 22 листопада 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 332 364 доларів 78 центів США.

З урахуванням наведеного ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило у рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 656 591 грн 69 коп. за кредитним договором від 16 травня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів, визначити початкову ціну реалізації предмета іпотеки, не нижче за звичайні ціни на даний вид майна на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 5 березня 2014 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2008 року, укладеного між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4, у розмірі 2 656 591 грн 69 коп., звернуто стягнення на нерухоме майно на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" шляхом продажу на прилюдних торгах належної ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1.

Визначено початкову ціну реалізації квартири, не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа розглядалась апеляційним судом неодноразово. Останньою ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем належним чином не виконано взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої підлягає звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що судом вірно визначено загальний розмір заборгованості беззазначення усіх її складових. Крім того, погодився з обчисленням пені за прострочення сплати кредиту та процентів у доларах США. При цьому у мотивувальній частині судового рішення апеляційний суд зазначив, що наявність Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не є підставою для відмови в позові, а є підставою для зупинення виконання рішення суду.

Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 16 травня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит за програмою "Житло на вторинному ринку" у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 230 тис. доларів США на строк до 16 травня 2028 року зі сплатою 13 % річних.

16 травня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язаня за вказаним кредитним договором між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_4 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Унаслідок неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором загальна заборгованість ОСОБА_4 перед банком станом на 22 листопада 2012 року становить 332 364 доларів 78 центів США, що еквівалентно 2 656 591 грн 69 коп., з яких: заборгованість по кредиту 238 428 доларів 37 центів США, що за курсом Національного банку України складає 1 905 757 грн 96 коп.; по процентам 31 658 доларів 05 центів США, що за курсом Національного банку України складає 253 042 грн 79 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту та процентів у розмірі 62 278 доларів 36 центів США, що за курсом Національного банку України складає 497 790 грн 93 коп.

При залишенні рішення суду без змін апеляційний суд не виконав вимоги ч. 4 ст. 338 ЦК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи і не звернув уваги на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не звернув уваги на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах. При цьому, посилаючись на загальний розмір заборгованості, судом не зазначено у резолютивній частині усіх складових цієї заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не вказано опис нерухомого майна, не перевірив обґрунтованості нарахування заборгованості, зокрема нарахування пені у валюті США.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах № 6-61цс-15 від 27 травня 2015 року, № 6-2479цс15 від 9 грудня 2015 року, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Таким чином, вказуючи заборгованість за кредитним договором, у тому числі пені у доларах США, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповіднодо ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до прийманняза номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд не врахував те, що пеня може обчислюватись лише в національній валюті України - гривні. Натомість пеня обчислена у розмірі 62 278 доларів 36 центів США.

Крім того, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" цей закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (буди нараховані) на таку основну суму заборгованості.

У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Ураховуючи викладене, апеляційний суду порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, а також вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України, хоча і зазначив у мотивувальній частині судового рішення про те, що у зв'язку зі вказаним Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) рішення суду не буде виконуватись, проте не зазначив про це в резолютивній частині рішення суду, яке і є підставою для виконання рішення суду та видачі виконавчого листа для виконання.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2016 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.