Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: спеціалізоване комунальне підприємство "Гуртожиток", ОСОБА_8, про визнання частково недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житлове примішення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 березня 2013 року вона та її колишній чоловік - ОСОБА_8, є співвласниками кімнат АДРЕСА_1 і кожному з них належить по 1/2 частці цих кімнат.

ОСОБА_5 разом із членами своєї сім'ї проживає у кімнатах № 32 та № 33 цього гуртожитку, які самовільно без надання відповідних дозволів реконструювала шляхом приєднання допоміжного приміщення - частини загального коридору до своїх кімнат, які у подальшому незаконно приватизувала. Своїми діями вона перешкоджає та порушує її права у користуванні загальним коридором та належним їй житловим приміщенням.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги,просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності на кімнати АДРЕСА_2 за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в частині приватизації приміщення загального користування - коридору; визнати недійсним розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради про передачу кімнат АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в частині приватизації приміщення загального користування - коридору; зобов'язати відповідачів демонтувати вхід у тамбур, як частину коридору, що знаходиться в загальному користуванні.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 8 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним розпорядження органу приватизації в особі Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 14 серпня 2012 року № 1292 про приватизацію кімнат АДРЕСА_2 участині приватизації допоміжного приміщення - коридору, загальною площею 4,6 кв. м.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 14 серпня 2012 року, видане Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, на право спільної часткової власності ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на кімнати АДРЕСА_2 загальною площею 34,8 кв. м, участині приватизації допоміжного приміщення - коридору,загальною площею 4,6 кв. м.

Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 за власний рахунок демонтувати перегородку коридору, через який здійснюється вхід до кімнат АДРЕСА_2.

Вирішено питання паро розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Інші відповідачі та треті особи судове рішення не оскаржують.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішенняапеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_4, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), вірно застосувавши положення ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ч. 2 ст. 382 ЦК України, ст. 100 ЖК УРСР, врахувавши роз'яснення, надані у рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), дійшов до правильного висновку про те, що приєднана відповідачами частина загального коридору належать мешканцям гуртожитку, повинна забезпечувати потреби власників і користувачів житлових приміщень та забезпечувати належне функціонування всього будинку відповідно до його проекту. При цьому відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що, провівши реконструкцію свого помешкання, а саме приєднання до нього частини допоміжного приміщення гуртожитку - коридору, вони виготовляли та погоджували з відповідними органами проект такої реконструкції та отримали попередню згоду на це виконавчого комітету Миколаївської міської ради та всіх мешканців будинку.

Отже, проведенням відповідачами приватизації кімнат АДРЕСА_2 до складу яких входить частина загального коридору третього поверху, порушено права ОСОБА_4 на користування та володіння коридором.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року у справі № 6-530цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_4 дізналась про приватизацію житла відповідачами в червні 2013 року, оскільки приватизація здійснена без її участі та згоди, а позов предявила 29 травня 2015 року, тобто у межах трирічного строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.