Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 1 листопада 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєвавід 1 січня 2014 року, щонабрало законної сили, з ОСОБА_5 на її користь стягнуто вартість безпідставно набутого майна в розмірі 67 612 грн і 676 грн 12 коп. судового збору, що разом становить 68 288 грн 12 коп.

Проте стягнуті рішенням суду грошові кошти відповідачем не сплачено.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 на підставі ст. 536 ЦК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) просила суд стягнути з відповідача на її користь проценти за користування грошовими коштами, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, у розмірі 92 529 грн 74 коп.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 1 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що між сторонами спір виник у зв'язку із збереженням відповідачем без достатніх правових підстав за рахунок позивача не грошових коштів, а майна, тоді як законодавством передбачено стягнення процентів (ч. 2 ст. 1214, ст. 536 ЦК України) лише за користування чужими грошовими коштами. Проте ОСОБА_5 набув за рахунок ОСОБА_4 без достатньої правової підстави не грошові кошти, а майно у вигляді проведених ремонтних робіт, тому відсутні правові підстави для стягнення процентів за користування цим майном.

Крім того, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) на вказані правовідносини не поширюється, що відповідає рішенню Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 (v007p710-13) у справіза конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 1 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.