Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Парінової І.К., Демяносова А.В., Маляренка А.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, та відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" (далі - ПАТ "СК "ТАС"), обґрунтовуючи вимоги тим, що 27 вересня 2013 року, приблизно о 22 год. 20 хв., ОСОБА_5, керуючи автомобілем "ВАЗ-21053", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Леніна у напрямку вул. Першого Травня у м. Іллічівську Одеської області, на порушення п. 10. 4 Правил дорожнього руху України не надав дорогу мопеду Honda Dio, що рухався у зустрічному напрямку з пасажиром ОСОБА_6, під його керуванням, у результаті чого сталося зіткнення транспортних засобів. В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) позивачу було завдано тілесні ушкодження у вигляді відкритого осколкового перелому у верхній третині тіла лівої великогомілкової кістки і переломів у верхній і середній третині тіла лівої малогомілкової кістки, які згідно з п. 2. 1. 3 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень належать до тяжких тілесних ушкоджень. Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 18 березня 2013 року у справі № 501/6614-к ОСОБА_5 було визнано винним у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 2-х років іспитового строку не вчинить нового злочину. Додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами підлягає реальному виконанню. Крім того, вказаним вироком з ОСОБА_5 на його користь було стягнуто на відшкодування моральної шкоди 60 000 грн та 2 556 грн 70 коп. - на відшкодування майнової шкоди на придбання ліків. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2014 року зазначений вирок змінено, виключено із резолютивної частини вироку додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на 1 рік та стягнуто з ОСОБА_7 на користь державного закладу "Іллічівська басейнова лікарня на водному транспорті Міністерства охорони здоров'я України" 835 грн 12 коп. У решті вирок залишено без змін. Позивач вказував, що результаті отриманих тілесних ушкоджень встановлено інвалідність II групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної комісії (далі - МСЕК) від 05 лютого 2014 року серії 10 ААВ № 717498, виданою спеціалізованою травматологічною МСЕК Одеського обласного центру медико-соціальної експертизи. Дотепер він проходить курс лікування, в тому числі шляхом хірургічного втручання, не може пересуватися без милиць та конкурувати на ринку праці на рівні з іншими. Посилаючись на викладене, а також на те, що в кримінальному провадженні позов щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, ним заявлено не було, позивач просив стягнути на його користь з ПАТ "СК "ТАС" страхове відшкодування у розмірі 36 457 грн 45 коп., з яких: 4 872 грн за тимчасову непрацездатність; 20 646 грн за стійку непрацездатність, а саме інвалідність II групи; 3 333 грн за лікування після 4-і операції та 7 606 грн 45 коп. за лікування у період з 26 січня 2015 року по 07 серпня 2015 року; з ОСОБА_5 - кошти у розмірі однієї мінімальної заробітної плати щомісячно на період його інвалідності.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ПАТ "СК "ТАС" страхове відшкодування у розмірі 36 457 грн 45 коп. на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, з яких: 4 872 грн за тимчасову непрацездатність; 20 646 грн за стійку непрацездатність - інвалідність II групи; 3 333 грн за лікування після 4-ї операції; 7 606 грн 45 коп. за лікування у період з 26 січня 2015 року по 07 серпня 2015 року; з ОСОБА_5 - кошти на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у розмірі однієї мінімальної заробітної плати на період інвалідності ОСОБА_4 щомісячно, починаючи з 07 серпня 2014 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині задоволення позову до нього та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, яка є спеціальною по відношенню до ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішені спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) роз'яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду".

Згідно з вимогами ст. 1195 ЦК України особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування стороннього догляду тощо. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

За положеннями ст. 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від переднього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеню втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або три календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Крім того, особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Крім того, потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15.

Судами встановлено, що вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 18 березня 2014 року ОСОБА_5 було визнано винним у скоєнні 27 вересня 2013 року ДТП, внаслідок якої ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження (а. с. 6-10, 15-18).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 як власника наземного транспортного засобу була застрахована у ПАТ "СК "ТАС", що підтверджується полісом обов'язкового страхування від 18 вересня 2013 року № АС/3410541 (а. с. 50).

Згідно з вказаним полісом страхове відшкодування за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю визначено в розмірі 100 000 грн на одну особу.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 26 червня 2015 року № 143 ушкодження здоров'я ОСОБА_4 внаслідок ДТП призвело до сумарної постійної втрати 35 % загальної працездатності (а. с. 143-162).

Рішенням МСЕК від 05 лютого 2014 року ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності до 01 березня 2015 року, а рішенням МСЕК від 02 лютого 2015 року - повторно встановлено другу групу інвалідності до 01 березня 2016 року (а. с. 98, 129).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшли обґрунтованого висновку про забезпечення реалізації абсолютного права позивача на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, безпосередньо особою, яка завдала шкоди, - відповідачем ОСОБА_5, на підставах, передбачених законом (ст. 1195 ЦК України).

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не було належним чином повідомлено ОСОБА_5 про час та дату слухання справи не заслуговую на увагу, оскільки вбачається, що судову повістку про розгляд справи було направлено на, вказану в апеляційній скарзі адресу, а згідно з ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторони мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, отже колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.