Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СавченкоВ.О., Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 1987 року до 1991 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі від якого мають доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якої з відповідача було стягнуто аліменти в розмірі 1/6 частини заробітку щомісяця починаючи з 23 травня 1991 року. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2003 року розмір аліментів було збільшено до ј частини заробітку, в зв'язку з чим було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-19489. За період з 10 червня 2001 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (повноліття доньки) наявна заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 4 566 грн 07 коп.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача неустойку за прострочення сплати аліментів, нараховану за період з 10 червня 2001 року до 23 червня 2014 року в розмірі 152 079 грн 35 коп.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 січня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 152 079 грн 35 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року зазначене рішення районного суду скасовано й в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано, посилаючись на неправильне застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 196 СК України, предметом доказування у справі про неустойку за порушення зобов'язання зі сплати аліментів, зокрема являються обставини, які свідчать про наявність заборгованості, попередження боржника про сплату заборгованості, наявність його вини в утворенні заборгованості та обставин, які впливають на визначення остаточного розміру стягнення.

З аналізу цієї норми закону вбачається, що неустойка має нараховуватись з часу звернення до суду та обмежується днем попередження боржника про необхідність сплати заборгованості.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) "Про застосування судами окремих норм СК України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази в справі, й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки заборгованість зі сплати аліментів утворилася не з вини відповідача, крім того така заборгованість була сплачена на підставі виконавчого листа, направленого на ДП "Завод "Електроважмаш".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 на увагу не заслуговують та висновків суду не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що апеляційним судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.