Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., ЧерненкоВ.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, та відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5 - на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 17 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 лютого 2016 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у період з 21 грудня 2010 року по 29 грудня 2010 року вона перебувала на обстеженні у державній установі "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" (далі -ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України").

Вказувала про те, що відповідно до консультативного висновку відповідача від 29 грудня 2010 року у випадку проведення операції артродезуючої резекції правого гомілкового суглобу їй могла бути встановлена група інвалідності.

22 лютого 2011 року їй було проведено вищевказану операцію, у результаті чого стан її здоров'я погіршився.

Зазначала про те, що під час проведення операції їй було діагностовано артроз правого гомілкового суглобу 3-го ступеня, порушення функції суглобу 2-го ступеня та помірний больовий синдром, а на момент звернення з позовом кістковий анкілоз правого гомілкового суглобу, артроз 4-го ступеня, порушення функції суглобу 3-го ступеня,порушення функції ходьби 3-го ступеня та стійкий больовий синдром.

Вважала необґрунтованою необхідність здійснення операції, оскільки підставою присвоєння їй інвалідності 23 березня 2011 року було загальне захворювання із ураження опорно-рухового апарату.

Вказувала про те, що проведена операція завдала їй моральних та фізичних страждань.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" на її користь спричинену моральну шкоду у розмірі 20 тис. грн; шкоду, завдану здоров'ю унаслідок каліцтва, у розмірі 37 905 грн; стягнути з відповідача відшкодування шкоди з моменту винесення судом рішення і до моменту остаточного видужання щомісячно у розмірі мінімальної заробітної плати.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 17 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 11 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про реабілітацію інвалідів України" інвалід (законний представник дитини-інваліда) має право відмовитися від будь-якого виду, форми та обсягу реабілітаційних заходів, передбачених його індивідуальною програмою реабілітації, або від усієї програми в цілому. Проте позивачка своїм підписом у передопераційному епікризі клінічного розбору підтвердила, що ознайомлена з діагнозом, ходом операції, можливими ускладненнями під час та після неї, також можливими негативними наслідками.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що вищевказані обставини спростовують доводи позивачки щодо відсутності показань для проведення оперативного втручання та невиконання відповідачем обов'язку щодо попередження пацієнта про можливі негативні наслідки лікування.

Судом вірно оцінено висновок експерта відповідно до якого у клініці відповідача 22 лютого 2011 року ОСОБА_4 проведено операцію артродезуючу резекцію правого гомілковоступенового суглобу. Встановити причино-наслідковий зв'язок між проведеною операцією позивачці та погіршенням її загального стану на фоні інволютивних змін, наявності тривалопротікаючих прогресуючих хронічних захворювань, у тому числі опорно-рухального апарату, експерту не виявилося можливим. При проведенні оперативного втручання, метою було утворення кісткового анкілоза (утворення нерухомого суглобу). Після оперативного втручання рухи в останньому відсутні.

Таким чином, судами вірно вказано, що мета проведеної операції, направленої на досягнення зрошення між собою кісток, які утворюють гомілковоступеневий суглоб,досягнуто, що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами. Отже, посилання касаційної скарги на примус до оперативного лікування спростовується вищевказаним.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивачка не довела неправомірних дій відповідача, причинного зв'язку зі шкодою, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 17 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.