Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.

суддів: Гвоздика П.О., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської загальноосвітньої школи І-го ступеня "Світанок", відділу освіти Залізничного району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про виплату компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Львівської загальноосвітньої школи І-го ступеня "Світанок" (далі - ЛЗОШ І-го ступеня "Світанок"), відділу освіти Залізничного району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, в якому просив, з урахуванням збільшених позовних вимог, стягнути з відповідачів кошти в розмірі 220 521,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з наказом директора ЛЗШ

І-го ступеня "Світанок" від 30 листопада 2009 року його було звільнено з роботи з 10 грудня 2009 року, проте не проведено остаточного розрахунку при звільненні.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2011 року його позовні вимоги в частині виплати заборгованості із заробітної плати задоволено.

Згодом він звертався до відповідачів з вимогою про виплату йому відшкодування за затримку виплати заробітної плати при остаточному розрахунку при звільненні, яка виникла з вини роботодавця, але отримав відмову.

У подальшому він звернувся за захистом своїх прав до ТДІзПП у Л/о та в результаті перевірки складено акт від 25 липня 2014 року, яким визнано законність його вимог в отриманні грошової компенсації згідно зі ст. 117 КЗпП.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачів на його користь 220 521,05 грн.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 3 липня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з відділу освіти Залізничного району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на користь

ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 116,42 грн.

У решті позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 3 липня 2015 року в частині розміру компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати змінено.

Стягнуто з відділу освіти Залізничного району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 281,28 грн.

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення у справі по суті позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати в сумі 116,42 грн, суд першої інстанції виходив із того, що при звільнені з ОСОБА_1 не було своєчасно проведено розрахунок.

В судовому засіданні встановлено, що за систематичне невиконання трудових обов'язків без поважних причин наказом № 142-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 10 грудня 2009 року.

21 червня 2011 року та 29 квітня 2014 року відділом освіти Залізничного району управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради ОСОБА_1 виплачено кошти за роботу у святкові дні в сумі 128,18 грн та 4,79 грн відповідно, про що свідчить його особистий підпис.

Оскільки невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Остаточний розрахунок при звільненні позивача з роботи відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2011 року проведено відповідачем 29 квітня 2014 року (позивачу було виплачено 4,79 грн).

Таким чином, на суму невиплаченої заробітної плати (що становить 4,79 грн) повинна здійснюватись компенсація відповідно до положеньЗакону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", ст. 34 Закону України "Про оплату праці" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (159-2001-п) .

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру компенсації, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції помилково вважав датою, з якої слід нараховувати компенсацію, дату ухвалення рішення Залізничним районним судом м. Львова до дня фактичного отримання позивачем коштів у сумі 4,79 грн, і не врахував, що вказана сума належала позивачу на день звільнення і повинна була йому бути виплачена у день звільнення.

Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає сума в розмірі 281,28 грн за період із 10 грудня 2009 року до 29 квітня 2014 року.

Разом з тим суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки останнім пропущено тримісячний строк звернення до суду.

Згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Під час вирішення спору судом правильно визначено характер спірних правовідносин, правильно визначено норму права, яка регулює спірні правовідносини, та надано належну оцінку усім доказам, зібраним у справі.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.