Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Закропивного О.В., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради, комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 11" про визнання права користування жилим приміщенням на умовах житлового найму та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою виконавчого комітету Житомирської міської ради на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2016 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що вона з дозволу відповідача з 1999 року по даний час користується кімнатою АДРЕСА_1, сплачує комунальні послуги. Вважає, що між нею та відповідачами фактично укладений договір найму жилого приміщення державного житлового фонду і вона має право на постійне проживання та користування вказаним житлом, а також на його приватизацію у встановленому законом порядку. Таким чином, просила задовольнити позов.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 15 вересня 2014 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право постійного користування кімнатною АДРЕСА_1. Зобов'язано комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 11" видати довідку встановленої форми на приватизацію житла і про склад сім'ї за адресою: кімната АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2016 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15 вересня 2014 року в частині зобов'язання комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 11" Житомирської міської ради видати довідку встановленої форми для приватизації житла і про склад сім'ї скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення суду залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі виконавчий комітет Житомирської міської ради просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач проживає у спірному житловому приміщенні тривалий час, зазначене житло є єдиним постійним місцем її проживає, сплачує комунальні послуги, питання про її виселення з 1999 року відповідачем не порушувалось, а тому вона є такою, що набула право постійного користування вказаною кімнатою та має право на її приватизацію.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду в частині видачі довідки встановленої форми для приватизації житла і про склад сімї та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що правовідносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартиру, як об'єкт державного житлового фонду, регулюються Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . Таким чином, оскільки з письмовою заявою до відповідача ОСОБА_1 не зверталася і рішення про відмову у видачі даної довідки відповідачем не приймалось, тому такі вимоги є передчасними. У решті суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що на підставі листа виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14 грудня 1998 року у кімнату АДРЕСА_1 тимчасово, до отримання жилої площі, заселено сім'ю ОСОБА_1 Відповідач на даний час зареєстрована та проживає у спірному помешканні, сплачуючи за житлово-комунальні послуги. Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 23 липня 2008 року № 537 спірна кімната включена до фонду житла для тимчасового проживання громадян.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 23 липня 2008 року № 537 на підставі, зокрема, ст. ст. 15, 18, 132-1, 132-2 ЖК Української РСР та постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 422 "Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання (з відповідними змінами та доповненнями)" (422-2004-п) до фонду житла для тимчасового проживання включено квартири (кімнати) в будинках маневреного переселенського житлового фонду міської ради, зокрема було включено кімнату АДРЕСА_1.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 19 листопада 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року, позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради задоволено та визнано недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 23 липня 2008 року № 537 "Про створення фонду житла для тимчасового проживання" в частині включення кімнати АДРЕСА_1 до фонду житла для тимчасового проживання.

Оскільки позивач з 1998 року постійно проживає та з 2006 року зареєстрована у спірній кімнаті з дозволу відповідача, сплачує за житлово-комунальні послуги, питання про її виселення зі спірного житлового приміщення з 1999 року відповідачем не порушувалось, тому суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права на постійне користування житлом.

Проте суди не звернули уваги на таке.

Житлові правовідносини щодо забезпечення прав громадян на житло, належне використання і схоронність житлового фонду встановлені ЖК Української РСР (5464-10) .

Так, відповідно до статті 5 ЖК Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Підстави та порядок надання жилих приміщень у будинках державного та громадського житлового фонду передбачені главою 1 розділу ІІІ ЖК Української РСР (5464-10) .

Відповідно до ст. 31 ЖК Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Порядок надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів передбачений ст. 51 ЖК УРСР, відповідно до якої жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів.

Згідно з положенням ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Суди не звернули уваги на те, що плата комунальних послуг не є підставою для визнання права постійного користування спірним приміщенням, на час розгляду справи позивач не прописана у спірній кімнаті, оскільки виписана 11 квітня 2007 року, про що свідчить довідка виписки з будинкової книги про склад сім'ї та прописку. Крім того, виконавчим комітетом Житомирської міської ради не приймалось рішень щодо передачі спірної кімнати у постійне користування позивачу та не видавався ордер на вселення в зазначену кімнату, що передбачено положеннями ст. ст. 51, 58 ЖК УРСР, а тому задоволення вимоги про визнання за позивачем права користування спірним житловим приміщенням на умовах житлового найму є передчасним.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну виконавчого комітету Житомирської міської ради задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.