Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Медіт-сервіс" про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні за касаційною скаргою приватного підприємства "Медіт-сервіс" на рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 грудня 2015 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що наказом директора приватного підприємства "Медіт-сервіс" (далі - ПП "Медіт-сервіс") від 1 вересня 2006 року № 31/1 його прийнято на посаду водія маршрутного автобуса. Наказом від 19 травня 2009 року № 28 його звільнено з підприємства за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. У день звільнення повний розрахунок з ним проведено не було, а саме не виплачено компенсацію за невикористані відпустки за період роботи з 1 вересня 2006 року до 19 травня 2009 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 1 492 грн 40 коп.

Рішенням Соснівського районного суду Черкаської області від 21 жовтня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 10 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПП "Медіт-сервіс" на користь ОСОБА_3 1 492 грн 40 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПП "Медіт-сервіс" просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем при звільненні.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що накази про надання ОСОБА_3 відпусток із збереженням заробітної плати не свідчать про надання щорічної оплачуваної відпустки. Відповідач не надав графіків надання відпусток, даних про те, що позивач письмово повідомлявся про дату початку відпустки, був ознайомлений з такими наказами під розписку й отримував грошові кошти за надані відпустки, тому відповідач повинен був виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки при звільненні, однак така виплата не була проведена.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 працював у ПП "Медіт-сервіс" у період з 1 вересня 2006 року до 19 травня 2009 року на посаді водія маршрутного автобуса. Наказом від 19 травня 2009 року № 28 його звільнено з підприємства за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Положеннями ст. 83 КЗпП України та ст. 10 Закону України "Про відпустки" передбачено порядок погодження періодів надання щорічних відпусток працівникам.

Так, черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Проте спеціального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.

Разом з тим у випадках, зокрема, надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Таким чином, розрахунок днів відпустки потрібно прив'язати до календарних днів робочого року, в якому працівник працював.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

У порушення зазначених норм матеріального та процесуального права, вимог ст. ст. 2012 - 214, 303, 316 ЦПК України (1618-15) апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам відповідача та наданим ним доказам щодо надання ОСОБА_3 оплачуваних відпусток кожного року, а саме наказам від 06 квітня 2007 року № 17/1, від 17 травня 2007 року № 24/1, від 31 грудня 2007 року № 67, від 7 жовтня 2008 року № 48/1, від 4 червня 2008 року № 31/1, від 1 липня 2008 року № 38/1, від 8 грудня 2008 року № 71/1, від 12 березня 2009 року № 18/1.

Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що графіки надання відпусток, документи про те, що позивач письмово повідомлявся про дату початку відпустки, був ознайомлений з такими наказами під розписку й отримував грошові кошти за надані відпустки відсутні на ПП "Медіт-сервіс" у зв'язку з тим, що термін зберігання даних типових документів сплив, оскільки з моменту прийняття на роботу ОСОБА_3 пройшло майже 10 років, а з часу звільнення - 6 років.

При цьому в Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 (z0571-12) , визначено, що документи, зміст яких стосується організації системи управління з кадрових питань, а саме документи, що стосуються надання щорічних оплачуваних відпусток становить 5 років.

Проте у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, належним чином не встановив, доводів відповідача та надані ним докази належним чином не перевірив, не надав їм належної правової оцінки та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного підприємства "Медіт-сервіс" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.