Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

Парінової І.К., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колодязнянське" про розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок, за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Колодязнянське" на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2015 року та від 02 лютого 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він на підставі договорів оренди землі від 04 вересня 2007 року, укладених із Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма Шевченкове" (далі - ПСП "Агрофірма Шевченкове") в особі генерального директора ОСОБА_4, передав в оренду підприємству строком на 25 років земельні ділянки площею 3,6948 та 2,4905 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Дворічанської селищної ради Дворічанського району Харківської області. Зазначив, що п. 39 вказаних договорів сторони визначили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря, є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Оскільки ПСП "Агрофірма Шевченкове" 14 січня 2013 року припинило свою діяльність у результаті реорганізації, то він звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колодязнянське" (далі - ТОВ "Колодязнянське"), яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПСП "Агрофірма Шевченкове", із заявою про розірвання договорів, висловивши бажання самостійно обробляти землю, але отримав письмову відповідь, в якій зазначено, що правові підстави для розірвання договорів оренди та повернення земельної ділянки відсутні. Вважає, що є підстави для розірвання договору оренди, а саме п. 39, згідно з яким перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для розірвання договору.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди від 04 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ПСП "Агрофірма Шевченкове", земельної ділянки загальною площею 2,4905 га, яка розташована на території Дворічанської селищної ради Дворічанського району Харківської області, зареєстрований 29 жовтня 2007 року за № 040769200232.

Розірвано договір оренди від 04 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ПСП "Агрофірма Шевченкове", земельної ділянки загальною площею 3,6948 га, яка розташована на території Дворічанської селищної ради Дворічанського району Харківської області, зареєстрований 29 жовтня 2007 року за № 040769200311.

Зобов'язано ТОВ "Колодязнянське" повернути ОСОБА_3 земельні ділянки площами 2,4905 та 3,6948 га, які розташовані на території Дворічанської селищної ради Дворічанського району Харківської області.

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2015 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ "Колодязнянське" на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 лютого 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Колодязнянське" відхилено, рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року залишено без змін.

У касаційних скаргах ТОВ "Колодязнянське" просить скасувати вищевказані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаного позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають наведеним нормам процесуального права.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 20 травня 2015 року № 20588308 ПСП "Агрофірма Шевченкове" 14 січня 2013 року припинило свою діяльність у результаті реорганізації.

Згідно зі статутом, затвердженим загальними зборами від 17 січня 2013 року, ТОВ "Колодязнянське" є правонаступником всіх прав та обов'язків ПСП "Агрофірма Шевченкове", яке припинило свою діяльність шляхом приєднання до ТОВ "Колодязнянське".

Пунктом 39 вказаних вище договорів оренди землі сторони визначили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря, є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки умовами договорів оренди земельних ділянок передбачено такі підстави для їх розірвання в односторонньому порядку, як реорганізація юридичної особи орендаря, тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ним не було порушено інтересів позивача, зазначивши, що такі доводи не є підставою для скасування рішення, оскільки право позивача як сторони договорів оренди на їх розірвання в односторонньому порядку з вищенаведених підстав не обумовлено вчиненням іншою стороною будь-яких порушень та не залежить від мотивів його реалізації.

Однак із вказаними висновками погодитися не можна з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" перехід права на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Частиною 1 статті 627, частиною першою статті 628 та статтями 629, 651 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Однак усупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; у достатньому обсязі не перевірив заперечень відповідача проти позову про те, що за змістом пункту 39 вищевказаних договорів оренди, зокрема реорганізація юридичної особи - орендаря, є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди, тобто зазначені в цьому пункті договорів підстави не є категоричними, а містять альтернативу щодо правових наслідків такої реорганізації, проте суд не з'ясував, чи звертався позивач до відповідача із пропозицією щодо зміни умов договорів, у достатньому обсязі не встановив, чим саме порушено права позивача внаслідок такої реорганізації, чи призвело це до невиконання відповідачем умов зазначених договорів, тому передчасними є висновки судів про розірвання вищевказаних договорів.

Таким чином, усупереч вимогам ст. ст. 212- 215 ЦПК України суд у достатньому обсязі не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, чим порушив норми процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Колодязнянське" задовольнити частково.

Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2015 року та 02 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.