Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справ за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 серпня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 7 вересня 2010 року він з ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, від якого мають дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

З серпня 2012 року дружина змінила свою поведінку в сім'ї, відношення до нього, вона стала часто вживати спиртні напої, пропадати з дому, залишаючи дітей без нагляду. На початку 2015 року відповідач не приходила додому по декілька діб, перебуваючи в чужій квартирі, чи в інших невідомих йому місцях у компанії інших чоловіків. Грошові кошти,отримані дружиною як допомогу на дітей, вона витрачала на придбання спиртного, а не на дітей. Вважав, що дружина зраджує йому у подружній вірності,байдужа до нього, перестала займатися сімейними справами. За таких обставин жити з дружиною він не бажає, втратив інтерес до неї і вважав, що їхня сім'я розпалась. Ніяке примирення між ними неможливе, оскільки дружина неодноразово запевняла, що змінить свою поведінку, перестане зловживати спиртним, він їй вірив і вони відновлювали їхні подружні стосунки. Проте вонаслова не дотримувала. Вони проживають окремо з 21 квітня 2015 року, шлюб носить лише формальний характер. Відповідачка двічі протягом року притягалася до адміністративної відповідальності за ухилення від належного виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей та по забезпеченню необхідних умов їх життя. Йому вдалося розшукати дітей та забрати їх задопомогою працівників міліції лише 10липня 2015 року. Дітей він забрав до себе, вони були недоглянуті, голодні та хворі.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд розірвати шлюб з ОСОБА_4 та визначити місце проживання дітей з ним, оскільки своєю аморальною поведінкою відповідачка може зашкодити розвитку їхніх дітей.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 3 листопада2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зареєстрований 7 вересня 2010 року, розірвано. Дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, залишено проживати з батьком - ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами склалися неприязні стосунки, що привело до припинення між ними сімейних відносин, розпаду сім'ї. При цьому суд, врахувавши висновок органу опіки та піклування, матеріальний і побутовий стан для належного виховання дітей, визначив місце проживання дітей з батьком.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові ОСОБА_3, виходив із того, що 8 листопада 2015 року відповідач народила дочку - ОСОБА_4, однак позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини, тому даний позов є передчасним. При цьому позовна вимога про визначення місця проживання дітей є похідною, тому теж не підлягає задоволенню.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 7 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, від якого вони мають дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно з постановами Долинського районного суду від 20 березня 2015 року та від 17 липня 2015 року ОСОБА_4 була притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП та ч. 2 ст. 184 КУпАП за ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

У чч. 1, 2 ст. 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Проте, вирішуючи спір, апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував, у порушення ст. 316 ЦПК України не навів жодних мотивів, з яких дійшов висновку про те, що позовна вимога про визначення місця проживання дітей є похідною від позову про розірвання шлюбу й у її задоволенні слід відмовити. При цьому суд не звернув уваги на те, що законодавство не містить такої умови чи підстави для відмови в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Відомостей про те, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений апеляційним судом про розгляд справи у справі немає, а довідки, згідно з якими судові повістки повернулись до суду за закінченням терміну зберігання, не є доказом виконання судом вимог ст. ст. 74- 76 ЦПК України, тобто не є доказом, який підтверджує належну фіксацію повідомлення про дату судового засідання.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йомусудової повістки є порушенням ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розглянувши справу за відсутності ОСОБА_3, не повідомленого про дату судового засідання, апеляційний суд належним чином його доводів щодо обґрунтованості позовних вимог не перевірив та не дав їм належної правової оцінки оцінки.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення законута обставини справи уваги не звернув, доводи сторін належним чином не перевірив, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин і дійшов передчасного висновку про відмову в позові.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.