127/19915/15-ц Про визнання недійсним окремого пункту договору про виконання зобов'язань третьою особою - 25.05.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним пункту договору, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича на рішення апеляційного суду Вінницької області від 24 грудня 2015 року,

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив визнати недійсним п. 3.1 договору про виконання зобов'язань третьою особою від 12 лютого 2015 року, що був укладений між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_4

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 листопада 2010 року між АТ "Златобанк" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 188/10/CL, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 275 тис. грн строком до 25 листопада 2015 року. 24 жовтня 2014 року між банком та ОСОБА_4 укладено угоду про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 072258 (договір банківського вкладу), згідно з яким відповідач розмістив на відповідному рахунку вклад (депозит) в розмірі 100 500 грн строком до 24 квітня 2015 року. 14 листопада 2014 року між банком та ОСОБА_4 укладено угоду про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 073816 (договір банківського вкладу), відповідно до якого відповідач розмістив на рахунку № НОМЕР_1 вклад (депозит) у розмірі 100 тис. грн строком до 14 травня 2015 року. 12 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір про виконання зобов'язання третьою особою, відповідно до п. 1.1 якого новий боржник здійснює виконання зобов'язань ОСОБА_5 за вказаним кредитним договором у сумі 178 242 грн 41 коп. Відповідно до п. 3.1 договору про виконання зобов'язань третьою особою новий боржник надає право та доручає кредитору здійснювати договірне списання коштів з рахунку нового боржника для виконання зобов'язань за цим кредитним договором. Посилаючись на те, що п. 3.1 договору про виконання зобов'язань третьою особою від 12 лютого 2015 року суперечить нормам чинного законодавства України та угоді про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 24 жовтня 2014 року, просив визнати його недійсним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2015 року позов уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. задоволено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 24 грудня 2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. відмовлено та вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінський В.І. просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте судові рішення не відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Судом установлено, що 25 листопада 2010 року між АТ "Златобанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 188/10/CL, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 275 тис. грн строком до 25 листопада 2015 року, з подальшим укладенням додаткових угод.

24 жовтня 2014 року між АТ "Златобанк" та ОСОБА_4 укладено угоду про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 072258 (договір банківського вкладу), згідно з якою відповідач розмістив на рахунку № НОМЕР_2 вклад (депозит) у розмірі 100 500 грн строком до 24 квітня 2015 року.

14 листопада 2014 року між АТ "Златобанк" та ОСОБА_4 укладено угоду про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 073816 (договір банківського вкладу), згідно з якою відповідач розмістив на рахунку № НОМЕР_1 вклад (депозит) у розмірі 100 тис. грн строком до 14 травня 2015 року.

12 лютого 2015 року між АТ "Златобанк" та ОСОБА_4 укладено договір про виконання зобов'язання третьою особою, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, керуючись ст. 528 ЦК України, новий боржник (в даному випадку відповідач) здійснює виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 25 листопада 2010 року № 188/10/CL, а кредитор надає свою згоду на виконання новим боржником зобов'язань за первісного боржника за вказаним кредитним договором у сумі 178 242 грн 41 коп.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору про виконання зобов'язань третьою особою відповідно до ст. 1071 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" новий боржник надає право та доручає кредитору здійснювати договірне списання коштів з рахунку нового боржника № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в АТ "Златобанк" для виконання зобов'язань за цим договором зі сплати грошових коштів.

Крім того, установлено, що постановою Правління Національного банку України від 13 лютого 2015 року № 105 АТ "Златобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

13 лютого 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 30 про запровадження з 14 лютого 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк".

Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Златобанк" за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати АТ "Златобанк".

Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2015 року № 156 призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію AT "Златобанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В.І. строком на 1 рік із 13 травня 2015 року до 12 травня 2016 року включно.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із того, що п. 3.1 договору про виконання зобов'язання третьою особою від 12 лютого 2015 року суперечить положенням ст. ст. 629, 1058 ЦК України, п. 1 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 280 (z0918-04) , п. 9.6 постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та порушує умови угоди про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 072258 (договір банківського вкладу) від 24 жовтня 2014 року та угоди про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 073816 (договір банківського вкладу) від 14 листопада 2014 року, що були укладені між відповідачем та позивачем, тому на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України його слід визнати недійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні указаного позову, апеляційний суд виходив із недоведеності та необґрунтованості вказаних позовних вимог, оскільки позивачем не обґрунтовано у чому саме полягає порушення його прав оспорюваним пунктом договору, зокрема, у чому саме полягає суперечність між оспорюваним пунктом договору та ст. ст. 629, 1058 ЦК України, а також порушення умов угод про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 24 жовтня 2014 року № 072258 та від 14 листопада 2014 року № 073816.

Однак із вказаними висновками погодитися не можна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пунктом 17 ст. 2 вказаного Закону установлено, що уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом (ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Так, частиною 3 ст. 38 Закону передбачено підстави для визнання нікчемними правочинів неплатоспроможного банку. Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Крім того, частиною 4 вищевказаної статті передбачено, що Фонд: протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Проте на вищевказані положення норм матеріального права суд уваги не звернув, усупереч вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, а саме: не з'ясував питання про те, чи діяв позивач у порядку, визначеному Законом, чи визнав оспорюваний договір нікчемним, якщо так, то які права позивача порушуються, що стало підставою звернення до суду з вимогами про визнання одного пункту нікчемного договору недійсним; якщо ні - чи підлягають захисту права позивача в обраний ним спосіб з огляду на те, що Законом, який визначає повноваження та порядок діяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, визначено спеціальний порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій у разі їх виявлення.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, крім того, у достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.