Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., ЧерненкоВ.А.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", третя особа - публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк", про стягнення страхового відшкодування за касаційними скаргами ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року та додаткове рішення апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24 червня 2014 року між нею та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування") укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "Все включено", а саме автомобіля "Тойота Камрі", 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. 9 серпня 2014 року викрадено застрахований транспортний засіб, по даному факту відкрито кримінальне провадження та проводиться досудове розслідування.

Вказувала про те, що 11 серпня 2014 року у присутності представника відповідача складено повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та заява на виплату страхового відшкодування за вищевказаним договором страхування. Проте 3 вересня 2014 року відповідач відмовив їй у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на порушення нею умов договору страхування. Вважала таку відмову незаконною та такою, що порушує її права споживача.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просила стягнути з ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" на її користь страхове відшкодування у розмірі 332 тис. грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 332 тис. грн. Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" на користь держави судовий збір у розмірі 3 320 грн.

Рішеннямапеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" судовий збір у розмірі 1 660 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі на додаткове рішення апеляційного суду ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року підлягає відхиленню, а касаційна скарга на додаткове рішення апеляційного суду підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з п. 22.2.2 договору страхування, укладеного між сторонами, його умови є обов'язковими для них, викрадення автомобіля позивача відноситься до страхового випадку, передбаченого п. 20.2 даного договору, а, отже, страхова сума підлягає стягненню.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що позивачкою взяті на себе зобов'язання за договором страхування виконано не було, а саме порушено п.п. 22.2.4, 22.2.9 договору, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Такий висновок апеляційного суду є правильними, відповідає матеріалам справи й вимогам закону, а поданим сторонами доказам судом дана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Судом установлено, що 24 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" укладено договір добровільного страхування наземного транспортну "Все включено", а саме автомобіля "Тойота Камрі", 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

9 серпня 2014 року чоловік - ОСОБА_3 - ОСОБА_5, залишив застрахований автомобіль по АДРЕСА_1, правовстановлюючі документи на автомобіль та ключі від нього забрав з собою на пляж. Під час знаходження на пляжі, ОСОБА_5 залишив без нагляду вищевказані речі, пізніше виявив їх відсутність, а, повертаючись до місця де залишив застрахований транспортний засіб, також виявив його відсутність.

11 серпня 2014 року ОСОБА_3 складено повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку, та заява на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

3 вересня 2014 року ПАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" відмовило ОСОБА_3 у виплаті страхового відшкодування з посиланням на те, що страхувальником не виконано зобов'язань, передбачених умовами договору.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про порушення позивачкою умов договору страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більшесторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільнихправ та обов'язків.

Зокрема, відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Судом установлено, що згідно з п. 22.2.4. договору добровільного страхування наземного транспорту від 24 червня 2014 року страхувальник зобов'язаний не зберігати у громадських та службових місцях комплекти та додаткові комплекти ключів до замку запалювання автомобіля, ключів механічного пристрою для запобігання викраденню, пристрої дистанційного управління системою для запобігання викраденню, а також документи, які надають право на управління застрахованим транспортним засобом.

У разі настання події, передбаченої п. 20.2. вищевказаного договору, страхувальник зобов'язаний відповідно до п. 23.1.11. договору у випадку викрадення транспортного засобу у день подання страховику письмового повідомлення про настання події, передати йому основний та додатковий комплект ключів до замку запалювання автомобіля, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню, пристрої дистанційного управління системою для запобігання викраденню, а також документи, які надають право на управління застрахованим транспортним засобом, або довідку про їх вилучення органами Міністерства внутрішніх справ.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, правильно виходив із того, що позивачкою вищевказані зобов'язання, передбачені договором страхування, виконано не було, а саме її чоловіком залишено ключі та правовстановлюючі документи на застрахований транспортний засіб на зберігання у громадському місці, що суперечить вимогам п. 22.2.4. договору. Унаслідок цього позивачка при настанні події, передбаченої п. 20.2. зазначеного договору, не передала відповідачу основний комплект ключів до замку запалювання, ключів до пристрою дистанційного управління системою для запобігання викраденню, свідоцтва про державну реєстрацію застрахованого автомобіля, отже, і довідку про їх вилучення органами Міністерства внутрішніх справ не надано усупереч вимогам п. 23.1.11. договору страхування.

Вказані обставини підтверджуються довідками Київського районного відділу Одеського міського управління Міністерства внутрішніх справ України у Одеській області від 15 серпня 2014 року, від 2 жовтня 2014 року та не заперечуються позивачкою (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги на зазначені довідки органу Міністерства внутрішніх справ України, як на підставу виконання п. 20.2 договору страхування, безпідставні, оскільки в них йдеться про вилучення зазначених вище комплекту ключів та правовстановлюючих документів на автомобіль органами Міністерства внутрішніх справ України, а таких відомостей у довідці немає, так як вони були викрадені через порушення володільцем автомобіля умов договору.

Крім того, посилання касаційної скарги на п. 26.5.16 договору страхування безпідставні, оскільки в ньому йдеться про випадки викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою, а таких обставин позивач не довела.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивачкою не виконано взятих на себе обов'язків за договором страхування транспортного засобу, що є підставою для відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування.

Апеляційний суд, ухвалюючи додаткове рішення та змінюючи розподіл судових витрат,виходив із того, що позивні вимоги позивачкою було заявлено на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , тому вона була звільнена від сплати судового збору під час подання позову на підставі Закону України від 8 липня 2011 року "Про судовий збір" (3674-17) . Проте, заява про ухвалення додаткового рішення була подана відповідачем після набрання чинності Закону України від 8 липня 2011 року зі змінами від 3 вересня 2015 року "Про судовий збір" (670-19) , якими виключено ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", отже, судовий збір підлягав стягненню з позивачки на користь відповідача.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

При цьому, апеляційний суд передчасно послався на те, що заява про ухвалення додаткового рішення у справі подана відповідачем 21 вересня 2015 року, тобто після набрання чинності Закону України від 8 липня 2011 року зі змінами від 3 вересня 2015 року "Про судовий збір" (670-19) , якими виключено пільги щодо позовів про захист прав споживачів.

У п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 (v0010740-14) "Про застосування судами законодавства про судові витрати", судам роз'яснено, що оскільки ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Апеляційний суд на наведене вище уваги не звернув, дійшов до передчасного висновку про відсутність пільг та стягнення судового збору з позивачки з правовідносин, які випливають із захисту прав споживачів.

Крім того, позов було пред'явлено до внесення змін до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , а тому апеляційний суд не дав оцінки тому, чи підлягають до застосування норми закону, змінені після пред'явлення позову.

За таких обставин додаткове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду відхилити, рішення апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на додаткове рішення апеляційного суду задовольнити частково.

Додаткове рішення апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.