Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17 грудня 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що вона працювала у приватному акціонерному товаристві "Азовелектросталь" (далі - ПрАТ "Азовелектросталь") та 3 грудня 2014 року звільнилася за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказувала, що товариство не розрахувалося із нею при звільненні та не виплатило їй заробітну плату за період з серпня по грудень 2014 року.

З урахуванням наведеного позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 13 403 грн 09 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 137 грн 28 коп., а також 2 757 грн 73 коп. - індексу інфляції та 10 тис. грн моральної шкоди, завданої порушенням її трудових прав.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Азовелектросталь" на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у розмірі 5 435 грн 52 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 328 грн 88 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, моральну шкоду у розмірі 200 грн, а також індекс інфляції у розмірі 2 757 грн 73 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення її вимог.

Отже, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість по заробітній платі з вини відповідача їй не виплачена, а тому позивачка має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 липня 2015 року (день пред'явлення позову) по день ухвалення рішення, оскільки в день звільнення вона не працювала, з вимогою до роботодавця про виплату заборгованої заробітної плати раніше не зверталась.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду, вказавши також про те, що позивачка з серпня по грудень 2014 року на підприємстві не працювала, з вимогою про виплату заборгованої заробітної плати до товариства раніше не зверталась, а тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вірно судом розраховано з часу пред'явлення позову, тобто з 30 липня 2015 року.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 працювала у ПрАТ "Азовелектросталь" та 3 грудня 2014 року звільнилася за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 6).

Відповідно до довідки від 14 серпня 2015 року № 1890, наданої ПрАТ "Азовелектросталь", заборгованість за підприємством по заробітній платі перед ОСОБА_3 станом на 13 серпня 2015 року становить 5 435 грн 52 коп.

Між сторонами виник спір із приводу порушення роботодавцем законодавства про оплату праці з підстав, передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , судам роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу.

Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

При цьому визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Обставини дотримання трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України та норм КЗпП України (322-08) має довести саме роботодавець.

Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але лише за період з 30 липня 2015 року, тобто з дня пред'явлення позову, а не з дня звільнення, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України положень наведених вище норм права, а також рішення Конституційного Суду України не врахував, не звернув уваги на те, що нормами КЗпП України (322-08) зобов'язано роботодавця виплатити працівникові всі належні йому суми в день звільнення, а коли він у цей день не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення вимоги про розрахунок.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що трудове законодавство не визначає певної форми вимог працівника про виплату заробітної плати, не оцінив та не дослідив доводів ОСОБА_3 про усне звернення до роботодавця про виплату заробітної плати, у зв'язку із чим тривалий нерозрахунок зі звільненим працівником є з його боку триваючим правопорушенням.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду частково не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17 грудня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.