520/3812/15-ц Про витребування майна із чужого незаконного володіння - 25.05.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітньої ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5, треті особи: Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта", ОСОБА_7, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про витребування майна із чужого незаконного володіння,

за касаційною скаргою Міністерства інфраструктури України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року,

У березні 2015 року заступник прокурора Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив:

- витребувати у ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 житлові будинки загальною площею 336,7 кв. м та 166 кв. м за адресою: АДРЕСА_1

- визнати порядок виконання судового рішення, яке є підставою для внесення запису про державну реєстрації права власності на вказані житлові будинки за державою в особі Міністерства інфраструктури України.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що нежитлові будинки колишнього дитячого оздоровчого центру Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", загальною площею 848,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 належали державі в особі Міністерства інфраструктури України відповідно до свідоцтва про право власності від 02 серпня 2005 року, виданого виконкомом Одеської міської ради, та перебували на балансі Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку"Укрпошта" (далі - Одеська дирекція УДППЗ "Укрпошта").

Заступник прокурора зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2006 року за ОСОБА_10 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 636,76 кв. м, додатковим рішенням від 06 червня 2007 року за ОСОБА_10 визнано право власності на той самий житловий будинок загальною площею 681,9 кв. м, а 06 липня 2007 року ним відчужено вказаний вище житловий будинок загальною площею 681,9 кв. м за договором купівлі-продажу ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Вказав, що 28 вересня 2007 року ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 уклали договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності. У подальшому будівлям за адресою: АДРЕСА_2 присвоєно нові адреси: АДРЕСА_3

За договорами купівлі-продажу від 04 грудня 2009 року нерухоме майно - житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 перейшли у власність ОСОБА_14 та ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2009 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2006 року, а ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2011 року скасовано додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2007 року у зв'язку із нововиявленими обставинами.

Також заступник прокурора зазначав, що 08 червня 2011 року здійснено поворот виконання рішення, а ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2014 року ОСОБА_10 зобов'язано повернути Одеській дирекції УДППЗ "Укрпошта" нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 проте 06 червня 2014 року постановою Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Перший Київський ВДВС ОМУЮ) встановлено відсутність у ОСОБА_10 майна за зазначеною адресою.

З огляду на вказане заступник прокурора просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2015 року змінено, виключивши з нього висновки про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку.

У іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі Міністерство інфраструктури України, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_15 на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у відповідачів у власності не знаходиться об'єкт нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 оскільки вони є власниками житлових будинків АДРЕСА_3 а Міністерство інфраструктури України не є власником цих житлових будинків і ним не надано належних та допустимих доказів того, що предмет позову, а саме: житлові будинки АДРЕСА_3, є нежитловими будівлями; судом зазначено, що свідоцтва про право власності на вказані житлові будинки видані виконавчим комітетом Одеської міської ради 19 листопада 2007 року на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради, а не на підставі судового рішення, та які не оскаржені в установленому законом порядку, не скасовані та є чинними.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками про безпідставність позовних вимог у зв'язку із відсутністю саме нежитлового майна, на яке претендує позивач, та за наявності житлових будинків, відносно яких позивач не надав доказів його права власності, дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 02 серпня 2005 року, виданим виконкомом Одеської міськради, нежитлові будинки колишнього дитячого оздоровчого центру Одеської дирекції УДППЗ "Укрпошта" загальною площею 848,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 належали державі в особі Міністерства інфраструктури України на праві державної власності (а. с. 9, т. 1).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2006 року за ОСОБА_10 визнано право власності на житловий будинок загальною площею 636,76 кв. м, а додатковим рішенням цього ж суду від 06 червня 2007 року за ним визнано право власності на житловий будинок загальною площею 681,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 10-11, 12-13, т. 1).

06 липня 2007 року ОСОБА_10 відчужено у спільну сумісну власність житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 681,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а. с. 31, т. 1).

28 вересня 2007 року ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 уклали договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності.

19 листопада 2007 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 17 жовтня 2007 року № 1156 видано свідоцтва про право власності на житлові будинки по АДРЕСА_4, а саме: ОСОБА_13 - на житловий будинок НОМЕР_1, загальною площею 336,7 кв. м, ОСОБА_12 - на житловий будинок НОМЕР_2, загальною площею 166,0 кв. м, а ОСОБА_11 - на житловий будинок НОМЕР_3, загальною площею 96,6 кв. м (а. с. 38-42, т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що згідно з договорами купівлі-продажу від 04 грудня 2009 року нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3, належать ОСОБА_14 та ОСОБА_3 відповідно (а. с. 43, 44, т.1).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2009 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2006 року та відмовлено ОСОБА_10 у позові, а ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2011 року скасовано додаткове рішення цього ж суду від 06 червня 2007 року у зв'язку з нововиявленими обставинами.

08 червня 2011 року здійснено поворот виконання рішення, а ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2014 року ОСОБА_10 зобов'язано повернути Одеській дирекції УДППЗ "Укрпошта" нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 18, т. 1).

Постановою Першого Київського ВДВС ОМУЮ від 06 червня 2014 року повернуто виконавчий документ стягувачеві (УДППЗ "Укрпошта"), оскільки встановлено відсутність у ОСОБА_10 майна за зазначеною вище адресою (а. с. 47, т.1 ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора посилався на незаконне відчуження об'єктів державної власності, розташованих по АДРЕСА_2 (АДРЕСА_3), оскільки рішення, на підставі якого спірне майно вибуло із власності держави, було скасоване, а тому просив витребувати їх з чужого незаконного володіння; крім того, позивач зазначав про їх часткову руйнацію та знесення на час розгляду справи.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України майно, яке було предметом судового розгляду та відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року № 6-1цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Як зазначалося вище, рішення суду, на підставі якого ОСОБА_10 набув право власності на житловий будинок загальною площею 681,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 були скасовані та у задоволенні його позову було відмовлено. При цьому рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2009 року було встановлено, що фактично будівельні роботи з реконструкції оздоровчого центру за вказаною адресою не здійснювалися.

Відмовляючи у задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння у цій справі, суди попередніх інстанцій на зазначене вище уваги не звернули, дійшовши висновку, що Міністерство інфраструктури України не є власником саме спірних житлових будинків, а доказів того, що на час вирішення спору вони є нежитловими будівлями, ним не надано.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не надано будь-якої оцінки як розпорядженням голови Одеської міської ради від 17 жовтня 2007 року № № 1156, 1157, 1158 щодо упорядкування нумерації житлового будинку АДРЕСА_2 на АДРЕСА_3, так і листам департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 04 лютого 2015 року № 05/1-1089 щодо відсутності реєстрації будь-якої дозвільної документації за вказаною адресою у період з 2008 року по 2015 рік, та управління архітектури та містобудування від 04 лютого 2015 року № 01-15/50 щодо ненадання містобудівних умов та обмежень (будівельні паспорти) забудови земельних ділянок за вказаними адресами (а. с. 38-53, т. 1).

Таким чином, на порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України судами попередніх інстанцій належним чином не перевірено доводів позивача щодо витребування незаконно відчужених об'єктів державної власності, визначення статусу спірних приміщень та їх ідентифікації, а також не враховано зазначені ним в обґрунтування позовних вимог обставини та не надано належної правової оцінки поданим доказам, у зв'язку із чим суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.