Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 травня 2015 року та ухвали апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути на його користь з відповідача 7 189 грн на відшкодування майнової шкоди та 15 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ним у період з 23 березня 2005 року по 13 червня 2007 року до Новотроїцького відділення публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") було внесено 7 550 грн з метою вкладення їх на депозитний рахунок, проте працівниками банку зазначені кошти було викрадено, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року.

Згідно рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 02 жовтня 2014 року на підставі ст. 1172 ЦК України стягнуто на його користь із банку шкоду в сумі 6 500 грн. Указане судове рішення виконано банком 20 лютого 2015 року.

Посилаючись на те, що грошові кошти, за час, який минув з моменту викрадення працівниками банку до моменту їх повернення банком, значно знецінились внаслідок інфляції, а винними діями працівників банку йому завдана моральна шкода, яка виражалась у душевних стражданнях у зв'язку із втратою його майна, та обґрунтовуючи свої вимоги положеннями ст.ст. 22, 23, 386 ЦК України, позивач просив суд задовольнити позов.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_6 7 189 грн у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди.

У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні моральної шкоди та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а також змінити ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року в її мотивувальній частині.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судами встановлено, що згідно з вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року в період з 23 березня 2005 року по 13 червня 2007 року працівник банку Фисенко А.О. прийняла від ОСОБА_6 7 550 грн, про що зробила відмітки в договорі від 23 березня 2005 року № НОМЕР_1 для зарахування на рахунок останнього, але ввірене їй чуже майно - грошові кошти на рахунок не внесла, рахунок фактично не відкрила, а умисно розтратила кошти, передавши їх ОСОБА_9 З метою приховування вчиненого розкрадання грошових коштів підробила документ - вищевказаний договір, шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, спричинивши у такий спосіб ОСОБА_6 матеріальну шкоду в сумі 7 550 грн.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 02 жовтня 2014 року з банку на підставі ч. 1 ст. 1172 ЦК України стягнуто на користь ОСОБА_6 шкоду в розмірі 6 500 грн 00 коп.

Указаним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що обов'язок по поверненню коштів покладається саме на Банк.

14 січня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до банку з відповідною заявою про добровільне виконання зазначеного рішення суду та згідно з платіжним дорученням від 17 лютого 2015 року № 040310/7 останній перерахував позивачу грошові кошти в сумі 6 500 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 вказував на те, що з часу передання його грошових коштів працівникам банку та до часу їх фактичного повернення, тобто з квітня 2005 року по лютий 2015 року національна валюта знецінилась, у зв'язку із чим позивач вказував, що його втрати від знецінення валюти становлять 7 189 грн та мають бути відшкодовані банком на підставі ст. 22 ЦК України.

Крім того, згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 02 жовтня 2014 року визначено особу, відповідальну за завдану шкоду, та стягнуто з неї на користь позивача майнову шкоду у розмірі 6 500 грн, а повне відшкодування заподіяної злочином майнової шкоди в процесі виконання такого рішення суду є грошовим зобов'язанням, на підставі чого банк як суб'єкт відповідальності повинен в повному обсязі відшкодувати таку шкоду, яка полягає в інфляційних втратах позивача від знецінення грошових коштів за період з 01 квітня 2005 року по 01 лютого 2015 року; відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що у правовідносинах, які регулюються ст. 1172 ЦК України, відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Проте, повністю з висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, фактично погодився із висновками суду першої інстанції щодо необхідності стягнення з відповідача суми матеріальних втрат позивача.

При цьому, апеляційний суд вказав, що до спірних правовідносин місцевий суд помилково застосував положення ст.ст. 1172, 1192 ЦК України, у зв'язку із чим із мотивувальної частини необхідно виключити посилання на зазначені норми закону та слід вважати, що позов ОСОБА_6 задоволено частково з підстав, передбачених ст.ст. 1066, 625, 599 ЦК України.

Процедура перегляду судових рішень в апеляційному порядку, зокрема, повноваження апеляційного суду визначено гл. 1 розд. V ЦПК України (1618-15) .

Підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін зазначені у ст. 308 ЦПК України, згідно з якою апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, порушення або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Установивши, що судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини (ст.ст. 1172, 1192 ЦК України), і не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ст.ст. 1066, 625, 599 ЦК України), суд апеляційної інстанції не врахував указані вимоги процесуального закону та помилково залишив без змін рішення районного суду, у зв'язку із чим ухвала апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року не може вважатися законною та обґрунтованою та підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з висновком щодо застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 1066, 625, 599 ЦК України з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (z0790-11) передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірні" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положень ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

З огляду на вищезазначене, з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином.

Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором.

Так, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-352цс16 від 06 квітня 2016 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов до передчасного висновку про можливість задовольняння позовних вимог повністю в частині стягнення грошових сум на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки зазначена стаття передбачає нарахування процентів та індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення з моменту вимоги кредитора про повернення вкладу.

Апеляційним судом не встановлено, коли саме ОСОБА_6 звернувся до банку про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі ст. 625 ЦК України, що має важливе значення при вирішенні зазначених позовних вимог, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення грошових сум на підставі ст. 625 ЦК Україниіз передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 23 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом (435-15) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Установивши, що ні чинним законодавством, ні договором, укладеним між ОСОБА_6 та банком, не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди.

Зазначений висновок судів попередніх інстанцій в указаній частині узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1790цс15 від 24 лютого 2016 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З огляду на зазначене, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 травня 2015 року та ухвала апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди підлягають залишенню без змін на підставі ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 щодо стягнення грошових сум на підставі ст. 625 ЦК України, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.