Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області на рішення апеляційного суду Львівської області від 05 вересня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до наказу від 06 липня 2015 року № 95-к по відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області на виконання рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 01 липня 2015 року, його було поновлено на посаді начальника господарської групи відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області з 20 травня 2015 року та зобов'язано приступити до виконання посадових обов'язків із 07 липня 2015 року.

Наступного дня, тобто 08 липня 2015 року відділом освіти було видано наказ № 337 про зміни в штатному розписі групи технічного нагляду та виведено з штату групи технічного нагляду посаду начальника господарської групи (1 ставка) та посаду робітника (0,5 ставки) з 09 вересня 2015 року.

Наказом по відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області від 04 вересня 2015 року № 201-к його було звільнено з посади начальника господарської групи відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області з 08 вересня 2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_4 вважав, що його було звільнено із порушенням вимог чинного законодавства, зокрема він був звільнений з посади начальника господарської групи з 08 вересня 2015 року, а виведення посади начальника господарської групи із штату мало відбутись 09 вересня 2015 року, тобто звільнення його з посади відбулось, коли ще посада не була виведена із штату, тобто скорочення посади не відбулось. При цьому йому відповідно до вимог чинного законодавства, при наявності на утриманні двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5, 1998 року народження та дочки ОСОБА_6,

2004 року народження, формально було запропоновано вакантні посади та не було запропоновано жодної вакантної посади, які б відповідали його досвіду адміністративної роботи, створювали б належні умови праці.

ОСОБА_4 також вважав, що посилання у наказі по відділу освіти від 08 липня 2015 року № 337 щодо необхідності змін в штатному розписі групи технічного нагляду на те, пов'язане із виконанням рішення сесії Жидачівської районної ради Львівської області "Про затвердження бюджету Жидачівського району на 2015 рік" та нестачею бюджетних асигнувань на оплату праці працівників групи технічного нагляду, не можуть бути взяті до уваги, оскільки одночасно в штат групи було введено посади провідного спеціаліста з кадрової роботи (0,5 ставки), енергоменеджера (0,5 ставки) і механіка (1 ставка).

За вказаних обставин ОСОБА_4 вважав, що його було звільнено із займаної посади без додержання вимог ст. 42 КЗпП України, а тому із посиланням на вимоги ст. ст. 42, 232, 233, 235 КЗпП України, просив поновити його на посаді начальника групи технічного нагляду відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області та стягнути із відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та судові витрати.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 18 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 05 вересня 2016 року рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 18 травня

2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника господарської групи відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області з 08 вересня 2015 року. Стягнуто з відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 26 246 грн 98 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі виконуючий обов'язки начальника відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області - ГурськийЮ.М. просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 05 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 18 травня 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, а доводи позивача про те, що йому не було запропоновано вакантні посади, є безпідставними, оскільки роботодавцем було запропоновано вакантні посади, від працевлаштування на які позивач відмовився.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із незаконності звільнення позивача із займаної посади, оскільки

ОСОБА_4 не було запропоновано всі вакантні посади.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно наказу від

01 лютого 2008 року № 22-к ОСОБА_4 був прийнятий на посаду начальника господарської групи відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області.

Наказом від 19 травня 2015 року № 59-к ОСОБА_4 звільнено з посади начальника господарської групи відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області 01 липня 2015 року ОСОБА_4 поновлено на посаді начальника господарської групи відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області з 20 травня 2015 року. Стягнуто з відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з

20 травня 2015 року по 01 липня 2015 року в розмірі 3 003 грн 60 коп. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Наказом від 05 липня 2015 року № 331 на виконання рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 01 липня 2015 року, ОСОБА_4 поновлено на посаді начальника господарської групи та внесено зміни у штатний розпис групи технічного нагляду відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області та введено у штат групи посаду начальника групи з 20 травня 2015 року.

Наказом від 08 липня 2015 року № 337 по відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області "Про зміни в штатному розписі групи технічного нагляду відділу освіти" було ліквідовано посаду начальника групи технічного нагляду з 09 вересня 2015 року та попереджено ОСОБА_4 про наступне звільнення із займаної посади, що не заперечується відповідачем.

Наказом від 04 вересня 2015 року № 201-к ОСОБА_4 звільнено з посади начальника господарської групи відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області з 08 вересня 2015 року на підставі положень п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповдіно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно роз'яснень викладених в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , із змінами та доповненнями, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 492 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року справа № 6-40цс15, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

За змістом ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що з часу попередження ОСОБА_4 про наступне вивільнення до моменту його звільнення, у підпорядкованих Жидачівському районному відділу освіти навчальних закладах були вакантні посади, а саме, посада вчителя початкових класів Гніздичівської ЗОШ І-ІІІ ступеня, посада вчителя початкових класів Любшанської ЗОШ І-ІІ ступеня, посада вихователя групи продовженого дня Жидачівського НВК, які, як встановлено судом апеляційної інстанції позивачу не пропонувалися, від працевлаштування на які він не відмовлявся, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника господарської групи відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області.

При цьому, суд апеляційної інстанції, на підставі положень ст. 235 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Львівської обасті від 05 вересня 2016 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 05 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.