Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 22 серпня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що вона та ОСОБА_5 є батьками повнолітнього ОСОБА_6, який перебуває на її утриманні.

Зазначала, що син навчається у Сумському державному університеті на денній формі навчання на платній основі (термін навчання - з 1 вересня 2014 року по 7 липня 2018 року).

Враховуючи те, що ОСОБА_6 потребує матеріальної допомоги на період навчання, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду з позовом до закінчення навчання.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_6, який продовжує навчання, у твердій грошовій сумі 500 грн щомісячно, починаючи стягнення з 1 травня 2016 року до закінчення ОСОБА_6 навчання, але не довше ніж до досягнення ним 23 років.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 22 серпня 2016 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 липня 2016 року змінено.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_6, який продовжує навчання, у розмірі 1/8 частини заробітку щомісячно, починаючи стягнення із 3 листопада 2015 року на період навчання, до досягнення ним 23 років.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, змінити рішення суду першої інстанції з урахуванням його заперечень.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого фактично погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши положення ст. ст. 199, 200 СК України, врахувавши роз'яснення п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) "Про застосування окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", належним чином оцінивши подані сторонами докази (ст. 212 ЦПК України), з дотриманням норм процесуального права, дійшов правильного висновку про те, що повнолітній син ОСОБА_4 та ОСОБА_5 навчається у вищому навчальному закладі та потребує матеріальної допомоги на період навчання.

Змінюючи рішення районного суду та визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, в 1/8 частці від його заробітку щомісячно, суд апеляційної інстанції, із урахуванням майнового стану сторін, наявності можливості надавати матеріальну допомогу дитині, обґрунтовано виходив із того, що позивачка просила стягнути аліменти саме в частці від заробітку, а також того, що ОСОБА_5 має постійне місце роботи та регулярний дохід.

Колегія погоджується з такими висновками судів.

Доводи ОСОБА_5 про те, що позивачем у даній справі повинен бути ОСОБА_6, оскільки він є дієздатним і повнолітнім, та аліменти мають стягуватися на його користь, не заслуговують на увагу, оскільки ч. 3 ст. 199 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і зводяться до оцінки доказів, однак відповідно дост. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди із урахуванням встановлених обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 липня 2016 року в незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Сумської області від 22 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.