Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі суддів:

Амеліна В.І., Касьяна О.П., ПоповичО.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватне акціонерне товариство "Просто-страхування", про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 13 жовтня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 17 листопада 2014 року сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Volkswagen LT", державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6, під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля марки "BMW", державний номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням. Постановою Луцького міського суду Волинської області від 18 грудня 2014 року, яка вступила в законну силу, ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. ст. 124, 130 КУпАП України. У результаті вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "BMW". Згідно зі звітом про оцінку транспортного засобу від 15 грудня 2014 року вартість відновлювального ремонту належного йому автомобіля становить 88 204 грн. Вартість проведення такої оцінки становить 500 грн. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Volkswagen LT" на день скоєння ДТП була застрахована в приватному акціонерному товаристві

"Просто-страхування" (далі - ПАТ "Просто-Страхування"). Посилаючись на те, що розмір заподіяної йому шкоди перевищує ліміт страхового відшкодування, отриманого ним, просив суд, із урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з ОСОБА_5 на його користь майнову шкоду у розмірі 38 204 грн, 500 грн за проведення оцінки транспортного засобу та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 13 жовтня 2015 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5, на користь ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 38 204 грн та 500 грн за проведення оцінки транспортного засобу.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З системного аналізу наведених норм матеріального права можна дійти висновку, що страхова компанія відшкодовує потерпілому вартість матеріального збитку в межах ліміту відповідальності, а винний у

ДТП - різницю між страховим відшкодуванням (матеріальним збитком) та вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що його не було повідомлено про час та місце проведення огляду належного позивачу автомобіля, при цьому посилаючись на п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі - Методика).

Пунктом 5.2 Методики, передбачено, що у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення КТЗ (після їх узгодження із виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

Таким чином, вказана норма не встановлює обов'язковість виклику заінтересованих осіб для технічного огляду, а передбачає лише можливість такого виклику у разі наявності такої потреби.

Доводи про порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо відкладення розгляду справи, не впливають на правильність ухвалених судових рішень та не можуть бути підставою для їх скасування, оскільки як убачається з матеріалів справи, розгляд справи відкладався неодноразово, що свідчить про сприяння судом всебічному та об'єктивному розгляду справи.

Доводи заявника щодо відсутності розгляду заявленого ним клопотання про призначення судової авто-товарознавчої експертизи спростовуються наявним у справі журналом судового засідання від 23 квітня 2015 року, зі змісту якого вбачається, що таке клопотання розглядалося та ухвалено відмовити у його задоволенні. Крім того, заявник не був позбавлений права заявити таке клопотання на стадії апеляційного провадження.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із доведеності позовних вимог.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень.

Керуючись ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 13 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.