Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Попович О.В., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дубрівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області, Іршавської районної державної нотаріальної контори про визнання незаконним свідоцтва про право власності, недійсним свідоцтва про право на спадщину та договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 17 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дубрівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області, Іршавської районної державної нотаріальної контори про визнання незаконним свідоцтва про право власності, недійсним свідоцтва про право на спадщину та договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що її незаконно позбавлено права на спадкування ј частини жилого будинку АДРЕСА_1, як спадщини після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не склавши за життя заповіту, проте вона фактично прийняла спадщину, оскільки постійно проживала у спірному будинку як до так і після смерті спадкодавця.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2015 року, відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені в справі судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності вимог ОСОБА_1, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нею вчинялися дії, які б свідчили про прийняття спадщини.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, зазначивши про відповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3

Дубрівською сільською радою Іршавського району Закарпатської області 10 листопада 2001 року видано свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, згідно якого вказаний будинок належить ОСОБА_3

21 жовтня 2003 року дружина спадкодавця ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з жилого будинку АДРЕСА_1.

За договором дарування від 06 жовтня 2005 року мати позивача ОСОБА_2, 1926 року народження, подарувала спірний будинок своїй доньці ОСОБА_2, 1949 рокународження.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2, 1926 року народження померла.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася у 1993 році, тобто до 01 січня 2004 року, тому правовідносини сторін урегульовані нормами ЦК УРСР (1540-06) у редакції 1963 року.

Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом (ст. 524 ЦК УРСР).

Статтею 548 ЦК УРСРпередбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно ст. 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч. 2 п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 (v45_5323-75) , що була чинною до 07 липня 1994 року, доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути, зокрема: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала про те, що була постійно прописана в спірному будинку до смерті спадкодавця ОСОБА_3 і до теперішнього часу.

При цьому під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, представником ОСОБА_1 було заявлено клопотання про залучення до матеріалів завірену Дубрівською сільською радою Іршавського району Закарпатської області копію з погосподарської книги за 1991-1995 роки та відповідну довідку, згідно яких позивач дійсно проживала та була зареєстрована у спірному будинку, а також акт комісії сільської ради з питань комунальної власності у якому зазначено, що ОСОБА_1 безпосередньо здійснювала нагляд за покійним батьком ОСОБА_3 та несла витрати по утриманню спадковим будинком разом з матір'ю, тощо.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 304, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не вирішив питання про дослідження нових доказів, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, й відповідно належним чином не визначився з тим, чи вчинялися позивачем дії з прийняття спадщини, зокрема вчинення дій по фактичному вступу в управління чи володіння спадковим майном, хоча від цього залежить, чи має вона право претендувати на спадкове майно.

З огляду на зазначене висновки апеляційного суду про недоведеність ОСОБА_1 обставин, на які вона посилалась на обґрунтування своїх вимог, є передчасними.

Крім того, судом апеляційної інстанції, з урахуванням доводів позивача, взагалі не надано оцінки тому факту, що свідоцтво про право власності на спірний будинок на ім'я спадкодавця ОСОБА_3 видано 10 листопада 2001 року, понад сім років після смерті останнього. При цьому, з урахуванням наявної процесуальної можливості судом не було витребувано та досліджено рішення сільської ради на підставі якого було видано таке свідоцтво.

Порушення апеляційним судом при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу вимог ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.