Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С. суддів: Євграфової Є.П., Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Макарівського районного нотаріального округу Київської області Лисенко Людмила Володимирівна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_6, від імені якої діє ОСОБА_10, на рішення апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом в якому просила: визнати за нею право власності на 1/6 частину домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 визнати недійсними договори купівлі-продажу вказаного домоволодіння та земельної ділянки на якій воно розташоване, укладених 27 грудня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Вимоги за позовом обґрунтовувала тим, що домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_2 було придбано ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2007 року, у період шлюбу з ОСОБА_11, яка є матір'ю позивачки, тобто є спільним сумісним майном подружжя.

Після смерті ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилась спадщина на Ѕ частину вказаного домоволодіння, яка мала перейти до трьох спадкоємців: ОСОБА_12 - чоловіку померлої, позивачці ОСОБА_6 - старшій дочці та ОСОБА_8 - молодшій дочці.

Позивачка зазначає, що вона, у встановлений законом строк, звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та повідомлено про те, що спірне домоволодіння та земельну ділянку ОСОБА_12 відчужив ОСОБА_8, на підставі договорів купівлі-продажу від 27 грудня 2014 року.

У зв'язку з тим, що позивачка не може оформити право на спадщину, оскільки спірне домоволодіння та земельна ділянка незаконно перебувають у власності відповідачки ОСОБА_8, вона звернулась до суду з указаним позовом.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі продажу житлового будинку № 2238 від 27 грудня 2014 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2242 від 27 грудня 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2016 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, від імені якої діє ОСОБА_10, просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та заперечення на неї, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що спірне домоволодіння не є спільним сумісним майном подружжя, оскільки воно було придбано відповідачем ОСОБА_7 за його особисті кошти, які він отримав від продажу квартири належної йому на праві власності, тому відсутні правові підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки на якій воно розташоване.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_11 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21вересня 2001 року.

У період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2007 року, ОСОБА_7 придбав домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_11

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_11 є: ОСОБА_7 - чоловік та дві дочки ОСОБА_6 та ОСОБА_8

ОСОБА_6 08 липня 2015 року звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 від 01 вересня 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину житлового будинку АДРЕСА_2 у зв'язку з ненаданням правовстановлюючого документа, який засвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Також судами було установлено, що 27 грудня 2014 року між ОСОБА_7, з однієї сторони, та ОСОБА_8, з другої сторони, були укладені договори купівлі-продажу спірного домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 та земельної ділянки за цією ж адресою.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно із ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, за правилами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України), і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що спірне домоволодіння є особистою приватною власністю ОСОБА_7, так як придбане останнім за особисті кошти, які були отримані ним від продажу належної йому на праві власності квартири.

Однак, апеляційний суд не врахував вищевказаних вимог закону та не звернув уваги на те, що відповідачами не було надано належних доказів того, що саме грошові кошти, отримані ОСОБА_7 від продажу належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2005 року, були використані для придбання спірного домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2007 року, у зв'язку з чим дійшов до передчасного висновку про те, що спірне домоволодіння є особистою власністю ОСОБА_7

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що спірна земельна ділянка, розташована за тією ж адресою, що і спірне домоволодіння, а також про те, що відповідно до положень ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника, а тому висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки не порушує право позивачки є безпідставним.

Також при вирішенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, суду необхідно звернути увагу на те, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а в даному випадку нотаріусом було відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину спірного домоволодіння, у зв'язку з ненаданням правовстановлюючого документа, який засвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_11, а також право власності на спадкове майно не визнається відповідачами.

Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою правильності визначення обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів, судом з`ясовувались неналежним чином, чим порушено норми процесуального права ( ст. ст. 10, 60, 61, 179 ЦПК України) і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, від імені якої діє ОСОБА_10, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.