Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П., суддів: Дербенцевої Т.П., Попович О.В., Остапчука Д.О., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року,

У липні 2011 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до суду із указаним позовом, у якому просило суд стягнути з ОСОБА_6 89 179 грн 20 коп. матеріальної шкоди.

На обгрунтування своїх вимог посилалось на ті обставини, що 30 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством СК "Веско", правонаступником якого є ПрАТ "СК "АХА Страхування", та ОСОБА_8 укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, за яким позивач взяв на себе зобов'язання виплатити страхове відшкодування у випадку пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

11 червня 2008 року о 18.00 год. ОСОБА_6, керуючи автомобілем ВАЗ 2101, рухаючись на перехресті просп. Гагаріна - вул. Медична у м. Дніпропетровську, скоїв зіткнення з автомобілем "TOYOTA CAMRY", під керуванням водія ОСОБА_8, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

17 липня 2008 року ОСОБА_8 звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, яке виплачено йому у розмірі 89 179 грн 20 коп.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2008 року винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано ОСОБА_6 Страховик, відшкодувавши страхувальнику завдану відповідачем шкоду, має право зворотної вимоги до нього у розмірі виплаченого відшкодування.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, мотивуючи свої вимоги тим, що суд вийшов за межі позовних вимог та неповно встановив обставини справи щодо наявності вигодонабувача за договором майнового страхування, отже, порушив нормипроцесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що страховик має право на відшкодування здійсненої страхової виплати в порядку суброгації, а не регресу, однак таких вимог не було заявлено, тому підстав для задоволення позову немає, крім того, позивач не надав доказів того, що він є правонаступником прав та обов'язків ЗАТ "СК "Веско", з яким був укладений договір добровільного страхування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування до страховика перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до винної особи, тому є підстави для стягнення виплаченої суми страхового відшкодування в порядку суброгації з відповідача.

Рішення суду апеляційної інстанції є правильним та таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 30 січня 2008 року між ЗАТ "СК "Веско", правонаступником якого є ПрАТ "СК "АХА Страхування", та ОСОБА_8 укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, за яким позивач взяв на себе зобов'язання виплатити страхове відшкодування у випадку пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

11 червня 2008 року о 18.00 год. ОСОБА_6, керуючи автомобілем ВАЗ-2101 та рухаючись на перехресті просп. Гагаріна - вул. Медична у м. Дніпропетровську, скоїв зіткнення з автомобілем TOYOTA CAMRY, під керуванням водія ОСОБА_8, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 25 червня 2008 року та доповненнями до висновку від 07 жовтня 2008 року вартість матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля "TOYOTA CAMRY" складає 89 179 грн 20 коп., які позивач виплатив ОСОБА_9 у повному обсязі.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2008 року ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Статтею 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції повно та всебічно з'ясував та встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам та правильно виходив з того, що до позивача, який виплатив ОСОБА_9 у зв'язку із пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП страхове відшкодування за договором майнового страхування, перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки, та яке виникло з моменту настання страхового випадку.

Оскільки шкода була завдана ОСОБА_9 пошкодженням автомобіля з вини відповідача ОСОБА_6, і страховик відшкодував йому збитки за договором майнового страхування, сплачена ним сума страхового відшкодування підлягає стягненню з відповідача в порядку суброгації, як передбачено ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", тому суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Судом правильно визначено характер відносин, що склалися між сторонами, правильно застосовано закон, який їх регулює, оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем заявлялись вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, а не суброгації, є безпідставними, оскільки у позовній заяві страховик посилався на ст. ст. 993, 1166, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" та з викладених ним обставин можливо встановити предмет і підстави позову, визначити характер спірних відносин та застосувати відповідні норми матеріального права, які їх регулюють, і судом дотримано вимоги ст. 11 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не встановлено та не враховано, що за договором добровільного страхування страхове відшкодування було сплачене позивачем на користь вигодонабувача ПАТ "ОТП Банк", а не страхувальника ОСОБА_8, не впливають на правильність ухваленого рішення та відносини, які виникли між сторонами щодо відшкодування матеріальної шкоди в порядку суброгації, та не є підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення.

За змістом статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи, що рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи представника відповідача, викладені у касаційній скарзі, його висновків не спростовують та не є підставою для його скасування, а інших ним не наведено, касаційну скаргу потрібно відхилити, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.