Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Колодійчука В.М., Ткачука О.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Львівської обласної ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний центр репродуктивного здоров'я населення", треті особи: Департамент охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації, Управління державного казначейства у Львівській області, директор Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний центр репродуктивного здоров'я населення" Малачинська Марія Йосипівна, про визнання наказів про звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив визнати незаконними та скасувати наказ Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 12 грудня 2014 року № 13-3 та наказ Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний центр репродуктивного населення" (далі - КЗ ЛОР "Львівський обласний центр репродуктивного населення") від 15 грудня 2014 року № 577-к "Про звільнення ОСОБА_4", поновити його на посаді директора Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний центр репродуктивного населення", стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням у розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що з 04 травня 2001 року він займав посаду директора КЗ ЛОР "Львівського обласного центру репродуктивного здоров'я населення".

На підставі постанови Львівської обласної прокуратури від 21 листопада 2011 року Головним управлінням охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації винесено наказ від 08 грудня 2011 року № 1057-к про відсторонення його від виконання обов'язків директора з 08 грудня 2011 року.

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04 березня 2014 року, його визнано винним та засуджено на підставі ч. 1 ст. 368-2 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями у галузі медицини строком на два роки.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28 травня 2014 року його звільнено від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України у вигляді обмеження волі з випробуванням та іспитовим строком один рік.

Наказом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 12 грудня 2014 року № 13-3 його було звільнено з посади директора КЗ ЛОР "Львівський обласний центр репродуктивного здоров'я населення" з 08 грудня 2011 року підставі п.7 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з набранням законної сили вироку суду.

Зазначав, що на час видачі наказу про його звільнення набрало чинності ухвала Залізничного районного суду м. Львова від 28 травня 2014 року, а отже були відсутні перешкоди для продовження роботи.

Вказував на те, видача наказу про його звільнення не належало до компетенції Управління майном спільної власності Львівської обласної ради.

Посилаючись на те, що його звільнення відбулося під час його тимчасової непрацездатності, з порушенням норм трудового законодавства, після звільнення йому не видано трудову книжку та не проведено розрахунок, крім того, діями відповідачів йому завдано моральну шкоду, просив позов задовольнити.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що набрання законної сили вироку суду, відповідно до якого ОСОБА_4 засуджено на підставі ч. 1 ст. 358-2 КК України, виключає можливість продовження роботи останнього на посаді, яку він раніше займав, а ухвала залізничного районного суду м. Львова від 28 травня 2014 року про застосування акта амністії не змінює суті вчиненого злочину.

При цьому, суди зазначили, що наказ видано уповноваженим органом, а твердження позивача про те, що в день звільнення він перебував на лікарняному не спростовує факту законності його звільнення, оскільки воно відбулося на підставі ст. 36 КЗпП України, яка не передбачає вказаних обмежень.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.