Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Висоцької В.С., Ткачука О.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Дерев'янська сільська рада Обухівського району Київської області, управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Дерев'янська сільська рада Обухівського району Київської області, управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області, про скасування рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Дерев'яна, вул. Жовтнева, 26. Власником сусідньої земельної ділянки є ОСОБА_5, який вздовж частини належної йому земельної ділянки встановив сарай та паркан, чим порушив його право на вільне користування та володіння земельною ділянкою.

Посилаючись на те, що в позасудовому порядку врегулювати спір ОСОБА_5 відмовляється, позивач просив зобов'язати останнього усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження земельною ділянкою, а саме: відновити за рахунок відповідача стан земельної ділянки, який існував до порушення права, шляхом знесення паркану та будівлі сараю, відновити межі земельної ділянки згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

У листопаді 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив скасувати рішення Виконавчого комітету Дерев'янської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 19 лютого 1998 року, скасувати державний акт на право приватної власності на землю, виданий Дерев'янською сільською радою Обухівського району Київської області 30 квітня 1998 року, та державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_6 від 25 липня 2013 року, обґрунтовуючи його тим, що матері останнього - ОСОБА_7, яка в подальшому подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_4, помилково виділили земельну ділянку, де був збудований належний йому сарай.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4 земельною ділянкою площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Дерев'яна, вул. Жовтнева, 26, а саме: знести частину паркану та дерев'яний сарай, які перебувають у межах вказаної земельної ділянки згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та Державного акта на право приватної власності на землю, виданого Дерев'янською сільською радою Обухівського району Київської області 30 квітня 1998 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Скасовано рішення Виконавчого комітету Дерев'янської сільської ради народних Обухівського району Київської області від 19 лютого 1998 року, щодо передачі безоплатно земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_7М для вирощування сільськогосподарської продукції площею 0,59 га.

Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, від 30 квітня 1998 року та держану реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4 від 25 липня 2013 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні первинного позову та задоволення зустрічних позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив з того, що на момент передачі спірної земельної ділянки та її приватизації вона не була вільна від забудов, що суперечило вимогам ч. 3 ст. 17 Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент передачі земельної ділянки, а отжедійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_5 побудував на його земельній ділянці сарай та чинить йому тим самим перешкоди у користуванні власністю, оскільки відповідно до технічної документації спірний сарай був побудований в 1980 році на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні ОСОБА_5 до того часу, як ОСОБА_4 став власником подарованої йому земельної ділянки.

При цьому, апеляційним судом зазначено, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин наслідки пропуску ОСОБА_5 строків позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності або письмові заперечення, в яких він посилається на пропущення ОСОБА_5 строків позовної давності, як того вимагають положення ч.4 ст. 267 ЦК України.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2016 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.