Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Іваненко Ю.Г., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року,-

В липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за договором найму № 29032012 від 09 липня 2014 року в розмірі 62687,21 грн.

Мотивувала вимоги тим, що 09 липня 2014 року між сторонами у справі було укладено договір найму № 29032012, відповідно до якого ОСОБА_4 передала за плату в тимчасове користування (в оренду) для здачі в суборенду квартиру АДРЕСА_1, терміном з 18 червня 2014 року по 18 грудня 2014 року, орендна плата - 5300 грн до 01 вересня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 18 грудня 2014 року - 750 доларів США в місяць. Станом на 01 грудня 2014 року позивач дізналась, що квартира, яка є предметом договору, не була здана відповідачем в суборенду і орендна плата з 08 липня 2014 року не поступала, у зв'язку з чим звернулася з вищевказаним позовом до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором найму № 29032012 від 09 липня 2014 року в розмірі 57872,50 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Представник відповідача, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 липня 2014 року між сторонами у справі було укладено договір № 29032012 найму квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п.1.1 договору позивач передала ОСОБА_5 за плату в тимчасове користування (в оренду) для здачі в суборенду квартиру.

Відповідно до п.3.1., 3.4., 7.1. договору сторони встановили строк його дії з 18 червня 2014 року включно до 18 грудня 2014 року з оплатою 5300 грн в місяць до 01 вересня 2014 року, а з 01 вересня 2014 року по 18 грудня 2014 року - 750 доларів США в місяць, яка здійснюється щомісячно з 8 числа. Всі розрахунки між сторонами по даному договору проводяться в гривнах на день оплати та підтверджуються документально.

ОСОБА_5 умови договору щодо сплати орендної плати не виконував належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 57872,50 грн, з урахуванням курсу НБУ долара США на дату подання позову.

Відповідач самостійно залишив орендоване приміщення без передачі його ОСОБА_4, про що орендодавцем за участі свідків було складено акт передачі-прийому квартири і майнавід 03 грудня 2014 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що з 08 липня 2014 року відповідач не виконує умови договору щодо сплати орендної плати, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 57872,50 грн, за період: липень-серпень 2014 року у розмірі по 5 300 грн, а також за вересень-листопад 2014 року по 750 доларів за кожен місяць з визначенням суми у гривнях за курсом НБУ на час подання позову.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи що відповідачем не виконані умови укладеного договору, не сплачено орендні платежі у встановлений договором строк та встановленому договором розмірі, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача наявної заборгованості.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі, були предметом перевірки апеляційним судом та обґрунтовано відхилені.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.