Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Висоцької В.С., Ткачука О.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним та поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що в період з 25 січня 1997 року по 7 липня 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 Зазначала, що у день їхнього весілля, у присутності гостей, батьки відповідача подарували їм незакінчений будівництвом житловий будинок (збудований на 74,5%), що знаходиться по АДРЕСА_1, проте сам договір дарування був оформлений 17 червня 1997 року на ім'я відповідача ОСОБА_5

За час перебування в шлюбі подружжям було добудовано житловий будинок, прибудовані до нього допоміжні приміщення, проведені всі внутрішні оздоблювальні та інженерні роботи, зведені на прибудинковій території нові будівлі і споруди: гараж-літня кухня, вбиральня, а також облаштовано прибудинкову територію: по периметру встановлено металевий паркан з воротами, викладено тротуар з асфальтобетону та встановлено колонку.

Позивач вказувала, що брала активну участь у фінансовому забезпеченні будівництва вищенаведених об'єктів нерухомості та благоустрою, оскільки працювала, отримувала дохід. Крім того, для будівництва нею неодноразово залучалися кредитні кошти.

08 травня 2012 року між нею та ОСОБА_5 був укладений договір дарування частки у праві власності на житловий будинок, згідно якого відповідач подарував їй ј частки житлового будинку по АДРЕСА_1, та за яким у її користування перейшло дві житлові кімнати, а у користування відповідача три житлові кімнати, котельня, усі надвірні будівлі.

Позивач вважала, що у такий спосіб відповідач фактично позбавив її права на частину майна, яке було набуте ними за час шлюбу, на яке були витрачені її кошти, і яке, відповідно до положень ст. ст. 60, 62 СК України, ст. 368 ЦК України, є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд визнати договір дарування частки у праві власності на житловий будинок від 08 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області і зареєстрований в реєстрі за № 1316, недійсним, таким що був вчинений нею під впливом помилки; здійснити поділ між нею та відповідачем спільного сумісного майна, набутого ними під час шлюбу, виділивши у власність кожного по Ѕ частини домоволодіння по АДРЕСА_1.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - просить скасуватирішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом першої інстанції повно встановлені фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Апеляційний суд, врахувавши дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для його скасування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог, на підставі дослідження та оцінки наданих сторонами доказів (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, як такого, що вчинений під впливом помилки, оскільки підписуючи його, позивач усвідомлювала який саме договір підписує, і які наслідки настануть після його укладення.

Таким чином, при вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.