Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення курсової різниці та трьох процентів річних, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь курсову різницю валют у розмірі 112519 грн. та 9193 грн. - три проценти річних.Позов обґрунтовано тим, що 06 липня 2009 року між сторонами фактично був укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач передала у борг відповідачу кошти в розмірі 8000 дол. США, які останній зобов'язався повернути в строк до 01 жовтня 2010 року, що підтверджується відповідною розпискою. Умови договору позики відповідач не виконав, в зв'язку із чим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2011 року у справі № 2-957/11 з ОСОБА_4 на користь позивача стягнуто грошові кошти в розмірі 63480,80 грн., що на день ухвалення судового рішення згідно курсу валют Національного банку України становило 8000 дол. США. Курс валют на день передачі коштів становив 7,9 грн./дол. США, курс долара США станом на 29 липня 2015 року (на момент звернення до суду) складає 22 грн.

Позивач посилаючись на те, що сума позики у грошовій одиниці України, враховуючи курс валюти та невиконання зобов'язань станом на 29 липня 2015 року складає 176000 грн., тому просив стягнути з відповідача в судовому порядку суму курсової різниці, яку вважає збитками згідно ст. 22 ЦК України, а також відповідно до ст. 625 ЦК України суму трьох процентів за період з 01 жовтня 2010 року до 29 липня 2015 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року рішення місцевого суду скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення трьох процентів річних та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три проценти річних у сумі 9193 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила змінити рішення апеляційного суду та задовольнити позовні вимоги в частині стягнення курсової різниці.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Рішення апеляційного суду в частині стягнення суми трьох процентів річних ОСОБА_3 не оскаржувала, тому відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України рішення в цій частині позовних вимог не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення курсової різниці, апеляційний суд входив із того, що позивач не довела належними та допустимими доказами факту завдання їй діями відповідача збитків.

Такі висновки колегія суддів вважає правильними і такими, що узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Судом встановлено, що 06 липня 2009 року між сторонами фактично був укладений договір позики у формі розписки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала у борг ОСОБА_4 кошти в розмірі 8000 дол. США, які останній зобов'язався повернути в строк до 01 жовтня 2010 року.

Умови договору позики відповідач не виконав.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2011 року у справі № 2-957/11 з ОСОБА_4 на користь позивача стягнуто грошові кошти в розмірі 63480,80 грн., що на день ухвалення судового рішення згідно курсу валют Національного банку України становило 8000 дол. США.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення.

Суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку, що позивач не надала належних доказів того, що діями відповідача щодо неповернення позичених у доларах США, але стягнутих за рішенням суду в еквіваленті до національної валюти коштів, завдано збитки в розумінні ст. 22 ЦК України.

Правові підстави для здійснення нарахування саме курсової різниці після стягнення заборгованості за рішенням суду відсутні.

В цьому випадку договірне зобов'язання відповідача по поверненню отриманої позики з постановленням вказаного судового рішення трансформувалось у грошове зобов'язання по виконанню рішення суду.

Разом з тим, несвоєчасне виконання рішення суду допускає можливість застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до вимог статей 11, 60 ЦПК України апеляційний суд дослідив всі наявні у справі докази в їх сукупності та надав їм належну правову оцінку.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення курсової різниці не впливають та їх не спростовують, тому рішення апеляційного суду в цій частині слід залишити без змін на підставі ст. 337 ЦК України.

Керуючись статтями 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення курсової різниці залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.