450/3114/14 Про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - 11.05.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - сектор громадянства і реєстрації фізичних осіб Пустомитівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, орган опіки та піклування Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_2 У вказаному будинку до 29 квітня 2011 року проживали відповідачі, а потім переїхали на постійне місце проживання у квартиру АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_4 Відповідачі не проживають за місцем реєстрації, а позивач позбавлена можливості здійснювати своє право на отримання пільги на житлово-комунальні послуги, отримання субсидії на газове опалення будинку та приготування їжі.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила визнати відповідачів такими, що втратили право на користування вказаним вище житловим будинком.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_2 У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі не проживають у спірному будинку понад один рік.

Такі висновки колегія суддів вважає правильними і такими, що узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_2 на праві власності належить ОСОБА_3

У вказаному будинку зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_7 (чоловік позивача), ОСОБА_4 (донька позивача), ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (неповнолітні онуки позивача). Відповідачі є членами сім'ї позивача.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 березня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, до ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа - служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, про визнання права на проживання та усунення перешкод у користуванні житловим будинком; зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право на користування житлом, відмовлено.

Відповідно до довідки № 197, виданої Кротошинською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 06 листопада 2014 року, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не проживають за місцем реєстрації з 29 квітня 2011 року.

Відповідно до договору дарування від 10 серпня 2010 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, останній передано у дар трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Згідно довідки житлового кооперативу м. Львова № 140 ОСОБА_4 проживає у квартирі АДРЕСА_1 За даною адресою ніхто не зареєстрований. Власником квартири є ОСОБА_4 (витяг про державну реєстрацію прав від 12 серпня 2010 року).

Неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 навчаються у СЗШ № 84 ім. Блаженної Йосафати Гордашевської м. Львова, яка розташована по вул. Зубрівській, 30 у м. Львові. Неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у Кротошинській загальноосвітній школі Пустомитівського району Львівської області не навчаються у зв'язку з вибуттям зі школи у 2010 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 своєї постанови "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07 лютого 2014 року № 5 (v0005740-14) , під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Оскільки відповідачі є членами сім'ї позивача, а не наймачами, суд апеляційної інстанції вірно керувався нормами ст. 405 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За змістом ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачі мають інше постійне місце проживання, а відтак втратили інтерес до спірного будинку, оскільки не несуть витрати по його утриманню, позивач, яка є людиною похилого віку, через реєстрацію відповідачів у будинку має труднощі в оформленні субсидій на житлово-комунальні послуги, що обмежує її права власника.

Апеляційний суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову частково, а тому обґрунтовано скасував рішення місцевого суду.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ