Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно, Реєстраційної служби Хустського районного управління юстиції, Хустської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним та скасування рішення Хустської міської ради, за касаційними скаргами Хустської міської ради Закарпатської області та ОСОБА_4 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 3 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він є власником будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1. Сусіднім землекористувачем є ОСОБА_4 Позивач не має доступу до під'їзної дороги до будинку, яка становила 4 метри, оскільки відповідачем на вказаній землі було насаджено дерева та встановлено огорожу.

Зазначав, що у вересні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та внесення змін до технічної документації. Підставою для звернення до суду стали дії відповідача, яка будучи сусіднім землекористувачем намагалась отримати у власність частину дороги загального користування, чим унеможливила проїзд до будинку позивача ОСОБА_3

Вказував, що висновком відділу містобудування та архітектури Хустської міської ради від 20 квітня 2012 року погоджено технічну документацію із землеустрою та не внесено заперечень щодо надання у власність відповідачу земельної ділянки, при цьому вказано про наявність на частині земельної ділянки (0,0107 га) земельного сервітуту від

31 березня 2009 року. Рішенням Хустської міської ради Закарпатської області від 3 липня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадянам" затверджено технічну документацію, що посвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1000 га по

АДРЕСА_2. Наявний у матеріалах технічної документації договір від 31 березня 2009 року на встановлення земельного сервітуту, укладений між суміжними землекористувачами

ОСОБА_5 та ОСОБА_4, не відповідає вимогам ст. 100 ЗК України, так як на момент його укладення договору останні не були власниками суміжних земельних ділянок. Крім того, зі змісту довідки про правовий статус земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 вбачається, що по даній земельній ділянці відсутні земельні сервітути.

Ураховуючи наведе та уточнення до позовної заяви, просив визнати недійсним та скасувати рішення Хустської міської ради Закарпатської області від 3 липня 2012 року щодо затвердження технічної документації, що посвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також передачі ОСОБА_4 безоплатно у власність вказаної земельної ділянки; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку

АДРЕСА_2 видане реєстраційною службою Хустського РУЮ 12 лютого 2014 року на ім'я ОСОБА_4

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 3 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2015 року, позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення Хустської міської ради від 3 липня 2012 року щодо затвердження технічної документації, що посвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 на території Хустської міської ради, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також передачі ОСОБА_4 безоплатно у приватну власність вказаної земельної ділянки.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2, видане реєстраційною службою Хустського РУЮ 12 лютого 2014 року на ім'я ОСОБА_4

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та Хустська міська рада просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що до земельної ділянки відповідача включено землі загального користування зокрема, частина земельної ділянки під під'їзною дорогою до ділянки позивача, чим порушено права останнього.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель.

Суміжним землекористувачем, та власником земельної ділянки площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_4

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на незаконність рішення Хустської міської ради Закарпатської області від 3 липня 2012 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку

ОСОБА_4 площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 на території Хустської міської ради Закарпатської області, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачені повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок.

Таким чином, у відповідності до Земельного кодексу України (2768-14) органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають у комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом безоплатної передачі земель у приватну власність громадянам.

Статтею 83 ЗК України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо)

Мотивуючи рішення, суд посилався на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24 серпня 2012 року, складений головним спеціалістом відділу оперативного контролю за додержанням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, яким встановлено, що до правовстановлюючого документу відповідача включено землі загального користування (дорогу).

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

За положеннями ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

За положеннями ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Вирішуючи спір, суди на вказане уваги не звернули, не врахували, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Крім того, беручи до уваги акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24 серпня 2012 року, суд залишив поза увагою, що даний акт не містить посилань на те, чим керувалася інспекція, визначаючи, що спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель загального користування.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Хустської міської ради Закарпатської області та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 3 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.