369/13783/15-ц Про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, зобов'язання вчинити певні дії - 01.02.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд", треті особи: Гатненська сільська рада Київської області, Державна інспекція сільського господарства України, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 31 травня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 2 грудня 2013 року є власником семи земельних ділянок, що знаходяться по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 27 лютого 2014 року ним зареєстрована Декларація про початок виконання будівельних робіт - будівництво багатоквартирного житлового будинку за даною адресою. Разом з тим товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" (далі - ТОВ "Мегаполісжитлобуд") грубо порушено його право власності та безпідставно самовільно захоплено частину кожної належної йому земельної ділянки із встановленням залізобетонного паркану, що унеможливлює проведення ним запланованих будівельних робіт. За результатами розгляду його звернень та проведених перевірок встановлено порушення відповідачем його прав.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні належними йому на праві власності земельними ділянками, що знаходяться по АДРЕСА_1, зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у здійсненні ним права власності на земельні ділянки та знести самовільно побудований на них залізобетонний паркан.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_3 земельними ділянками, що розташовані по АДРЕСА_1 шляхом відновлення стану земельних ділянок, який існував до порушення прав. Зобов'язано ТОВ "Мегаполісжитлобуд" не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_3 права власності на належні йому земельні ділянки та знести самовільно побудований залізобетонний паркан із належних ОСОБА_3 земельних ділянок. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що право позивача порушено ТОВ "Мегаполісжитлобуд", оскільки останнє неправомірно захопило частини семи належних йому на праві власності земельних ділянок.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що ТОВ "Мегаполісжитлобуд" на підставі угоди від 17 червня 2010 року до договору оренди від 15 березня 2007 року є користувачем земельної ділянки, яка взаємно частково перетинається із земельними ділянками позивача. При цьому ОСОБА_3 не заявляв вимог про визнання договору оренди недійсним, тому відповідач також вважається належним землекористувачем і визначити пріоритетність прав різних землекористувачів на одну земельну ділянку є неможливим. Відтак, у позивача відсутні підстави вимагати у відповідача усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться і в його користуванні також. Крім того, надані позивачем докази не можуть свідчити про існування залізобетонного паркану саме на належній йому частині земельних ділянок, які мають взаємний перетин із земельною ділянкою відповідача, і що такий перетин взагалі існує на місцевості (в натурі).

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 2 грудня 2013 року позивач ОСОБА_3 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 НОМЕР_3, що знаходяться по АДРЕСА_1. Зазначені земельні ділянки відносяться до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення яких - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Суміжним користувачем земельних ділянок, що розташовані поруч з належними позивачу земельними ділянками, є ТОВ "Мегаполісжитлобуд", яке має у користуванні земельну ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення якої - для будівництва житлових будинків, багатофункціонального торговельно-розважального, виставково-готельного-офісного комплексу з паркінгом. Право користування зазначеною земельною ділянкою ТОВ "Мегаполісжитлобуд" отримало за угодою від 17червня 2010 року в порядку заміни сторони орендаря, Акціонерного товариства холдингової компанії "Київміськбуд", у договорі оренди земельної ділянки, укладеному 27 липня 2006 року з Київською міською радою,терміном на 15 років.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. ст. 321, 391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування й розпорядження своїм майном.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

У порушення зазначених норм матеріального та процесуального права апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам позивача та наданим ним доказам щодо порушення його прав.

Так, згідно з листом Державної інспекції сільського господарства України від 22 червня 2015 року № 2945/6-1/2-15 частина земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_4), яка перебуває у користуванні ТОВ "Мегаполісжитлобуд", накладається на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_5 які належать на праві власності громадянину ОСОБА_3 та розташовані в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Також згідно з наданими Державною інспекцією сільського господарства України поясненнями відповідно до даних на Публічній кадастровій карті, розміщеній на офіційному веб-сайті Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, існує накладення меж земельних ділянок розташованих в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та земельної ділянки, яка розташована на території м. Києва та перебуває у користуванні ТОВ "Мегаполісжитлобуд". Зокрема, частина земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_4), яка перебуває у користуванні ТОВ "Мегаполісжитлобуд", накладається на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_5 що знаходяться у власності громадянина ОСОБА_3 та розташовані в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до акта обстеження земельних ділянок по АДРЕСА_1 складеного 10 грудня 2015 року депутатською комісією Гатненської сільської радиКиївської області, належні позивачу земельні ділянки самовільноогороджені іншими особами, наземельних ділянках знаходяться охоронці, які заявляють, що єпредставниками землекористувача - ТОВ "Мегаполісжитлобуд". Земельні ділянки, що перебувають в оренді ТОВ "Мегаполісжитлобуд", розташовані в м. Києві, однак незаконно зайняли територію с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області, включаючи землі загального користування та землі, що знаходяться у власності громадян.

Тобто судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_4 яка знаходиться у користуванні ТОВ "Мегаполісжитлобуд", накладається на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_5 які належать ОСОБА_3 на праві приватної власності, а також на його ж земельних ділянках встановлений залізобетонний паркан, який відділяє частину земельних ділянок належних позивачу до земельної ділянки, якою користується ТОВ "Мегаполісжитлобуд".

При цьомупредставником відповідача було підтверджено факт існування залізобетонного паркану на земельних ділянках.

Відповідно дост. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і субєктами господарської діяльності виключно відповідно до закону.

У порушення вказаних норм матеріального та процесуального права, вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не врахував, що наявність у відповідача теж права користування спірними земельними ділянками, не дає підстав для порушення ним права власності позивача та дійшов передчасного висновку про відмову в позові, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено у силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.