6-31081ск15 Про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням - 27.04.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: КП "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради, орган опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: КП "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він та його донька проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1. Спірна квартира не приватизована, її наймачем був батько позивача ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Спірна квартиру була надана ОСОБА_6 на сім'ю з п'яти осіб, згідно ордеру від 29 квітня 1980 року, виданого на підставі рішення адміністрації за місцем його роботи. Крім його та дочки в квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_4 - дружина його покійного брата та племінник - ОСОБА_5 Відповідачі в спірній квартирі не проживають з літа 2011 року. З квартири вони забрали всі особисті речі, їх фактичне місце проживання не відомо.

Вважав, що реєстрація відповідачів в спірній квартирі порушує його право на володіння та розпорядження майном та просив визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартиру АДРЕСА_1.

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому посилалась на те, що 15 жовтня 1988 року вона з ОСОБА_5 уклала шлюб, після чого вселилася до спірної квартири та зареєструвала місце свого проживання. З того часу вона постійно проживає в спірній квартирі. Іншого житла в неї не має, всі її речі знаходяться за вищезазначеною адресою, а тому вона не могла втратити право користування спірною квартирою. ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік помер, однак вона залишилася проживати у спірній квартирі. У 2012 році вона народила сина ОСОБА_7, який проживає разом з нею.

У березні 2015 року вона виявила заміну замків на вхідних дверях. Наразі вона змушена проживати у знайомих.

Ураховуючи наведене, просила усунути їй перешкоди у користуванні жилим приміщенням, а саме вселити її та її малолітнього сина -

ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Усунуто

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкоди у користуванні житловою площею квартири АДРЕСА_1 шляхом їх вселення.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позову та ухвалюючи рішення про усунення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом їх вселення, апеляційний суд посилався на наявність неприязних стосунків між сторонами та посилався на непорушність житлових прав неповнолітнього.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що ордер на квартиру АДРЕСА_1 було видано 29 квітня 1980 року батьку позивача ОСОБА_6 на сім'ю з 5 осіб.

15 жовтня 1988 року між ОСОБА_5 - братом позивача, та відповідачем ОСОБА_4 було укладено шлюб, від якого у них народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Згідно із довідкою комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради від

5 червня 2014 року, у спірній квартирі зареєстровані; позивач -

ОСОБА_3, його неповнолітня дочка - ОСОБА_8, 2003 року народження, та відповідачі: ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 просив визнати

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому ст. 71 ЖК УРСР.

Обґрунтовуючи зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, ОСОБА_4 посилалась на поважність причин тимчасової відсутності, а саме: народження дитини, наявність неприязних відносин, заміну замка на вхідних дверях

Відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад 6 місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції вважав доведеним факт непроживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірній квартирі без поважних причин із 2011 року, тобто понад установлений ст. 71 ЖК УРСР термін, а тому останні є такими, що втратили право на користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_2.

Разом із тим, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України в своєму рішенні не вказав, чим спростовується даний висновок місцевого суду, послався на наявність неприязних стосунків між сторонами, при цьому не вказав, за яких обставин дійшов такого висновку та не зазначив, якими доказами це підтверджено.

Посилання в касаційній скарзі, що апеляційний суд вийшов за межі як позовних вимог так і апеляційної скарги, заслуговує на увагу.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів із яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а зустрічний позов пред'явлено ОСОБА_4, у якому остання просила усунути їй перешкоди у користуванні жилим приміщенням, а саме вселити її та її малолітнього сина ОСОБА_7 у спірну квартиру.

Разом із тим, ухвалюючи рішення про усунення ОСОБА_5 перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом його вселення до спірної квартири, поза увагою апеляційного суду залишилося те, що останній є повнолітнім та з таким позовом не звертався. Будь-які докази, що ОСОБА_5 надав своїй матері повноваження на захист його інтересів у суді, матеріали справи не містять.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом встановлені не повністю, апеляційним судом порушено норми процесуального права, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом рішення з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.