285/39/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитними договорами - 01.02.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 серпня 2016 року, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 серпня 2016 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулось до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав останній кредити у розмірі 115 754 швейцарських франків (договір № 055-2008-949) на строк до 10 березня 2038 року зі сплатою 4,5 % річних за користування кредитними коштами, а в разі користування коштами понад встановлений строк або терміни погашення за кредитним договором - 13,5 % річних, та в розмірі 23 237 швейцарських франків (договір № 055-2008-950) на строк до 10березня 2038 року зі сплатою 9,95 % річних за користування кредитними коштами, а в разі користування коштами понад встановлений строк або терміни погашення за кредитним договором - 29,85 % річних.

На забезпечення кредитних зобов'язань 27 березня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договори поруки. ОСОБА_3 зобов'язання за вказаними кредитними договорами належним чином не виконувала і станом на 22грудня 2014 рокудопустила заборгованість за кредитним договором№ 055-2008-950 виникла заборгованість у розмірі 23 477,02 швейцарських франків, з яких: 212,29 швейцарських франків - простроченазаборгованість за кредитом, 22 124,69 швейцарських франків - сума дострокового стягнення кредиту, 1 107,31 швейцарських франків - проценти, 32,73 швейцарських франків - підвищені проценти; за кредитним договором № 055-2008-949 у розмірі 117 379,86 швейцарських франків, з яких: 1255,91 швейцарських франків - простроченазаборгованість за кредитом, 103684,08 швейцарських франків - сумадострокового стягнення кредиту,12 233,14 швейцарських франків - проценти, 206,73 швейцарських франків - підвищені проценти.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Універсал Банк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитними договорами від 27 березня 2008 року у розмірі 23 477,02 швейцарських франків та у розмірі 117 379,86 швейцарських франків.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2016 року позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитними договорами від 27 березня 2008 року в розмірі 117 379,86 швейцарських франків, що є еквівалентом 1 886 787 грн 35 коп., та в розмірі 23 477,02 швейцарських франків, що є еквівалентом 377 374 грн 32 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 11 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 та розподілу судових витрат скасовано. У задоволенні цих позовних вимог відмовлено за пропуском строку звернення до суду. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал Банк" 3 654 грн на відшкодування сплаченого судового збору. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Універсал Банк" просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до неї скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог до неї.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга ПАТ "Універсал Банк" підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Універсал Банк", суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитними договорами не виконала, то це є підставою для стягнення з неї заборгованості за цим договором. При цьому внаслідок порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, тому суд стягнув заборгованість і з поручителя.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 та розподілу судових витрат, виходив із того, що останній платіж боржником на погашення кредиту був проведений 16 січня 2014 року, а з позов банк пред'явив - 31 грудня 2014 року, порука за договорами поруки, укладеними між банком та ОСОБА_4, припинилась відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 27 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав останній кредити у розмірі 115 754 швейцарських франків (договір № 055-2008-949) на строк до 10 березня 2038 року зі сплатою 4,5 % річних за користування кредитними коштами, а в разі користування коштами понад встановлений строк або терміни погашення за кредитним договором - 13,5 % річних, та в розмірі 23 237 швейцарських франків (договір № 055-2008-950) на строк до 10березня 2038 року зі сплатою 9,95 % річних за користування кредитними коштами, а в разі користування коштами понад встановлений строк або терміни погашення за кредитним договором - 29,85 % річних.

На забезпечення кредитних зобов'язань 27 березня 2008 рокуміж банком та ОСОБА_4 укладено договори поруки.

ОСОБА_3 зобов'язання за вказаними кредитними договорами належним чином не виконувала і допустила заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України (435-15) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Судомустановлено,що останній платіж на погашення кредиту був проведений ОСОБА_3 16 січня 2014 року.

Апеляційний суд, правильно врахував, що останній платіж має значення при вирішенні вимоги до поручителя, однак не вказав, чи передбачено умовами договорів право банку на дострокове погашення відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, у разі прострочення щомісячного платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Проте у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитних договорів і договорів поруки та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до поручителя.

Крім того, апеляційний суд не перевірив надані банком розрахунки заборгованості за кредитними договорами, не надав їм належної правової оцінки в силу ст. 212 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді апеляційному суду слід звернути увагу на обов'язкову правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 29 червня 2016 року № 6-272цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.