Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Ткачука О.С., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про відібрання дитини та визначення місця проживання, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з серпня 2010 року вона та ОСОБА_5, почали проживати разом. Місцем проживання був дачний будинок у с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області, який належить батькам відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_6. Через неможливість спільного проживання вона 28 лютого 2015 року разом із дочкою перейшла жити за місцем своєї реєстрації у приватний будинок АДРЕСА_1. З того часу відповідач безперешкодно відвідував дитину, мав можливість гуляти з нею та брати до себе додому.

На підставі наданих відповідачем матеріалів, Комісія з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській райдержадміністрації склала протокол від 22 липня 2015 року, яким рекомендувала матері - ОСОБА_4 дійти спільної згоди щодо дотримання вимог ст. 157 Сімейного кодексу України щодо участі батька ОСОБА_5 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_6.

21 серпня 2015 року відповідач в черговий раз взяв дочку для спілкування з нею за місцем свого проживання. Згідно із домовленістю він повинен був повернути дочку за місцем її проживання у понеділок 24 серпня 2015 року, але в обумовлений ними час дочку не повернув. При цьому відповідач зателефонував їй 24 серпня 2015 року та повідомив, що дочка додому більше не повернеться, він прийняв рішення, що дитина у подальшому буде жити разом з ним. Зараз вона фактично не має можливості спілкуватись з дочкою.

Ураховуючи наведене, просила встановити місце проживання дитини ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею - матір'ю, негайно відібрати доньку у батька ОСОБА_5, який без її згоди змінив постійне місце проживання малолітньої дитини, та передати дитину матері.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, позов задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_4; вирішено відібрати малолітню ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_5 та передати дитину матері ОСОБА_4

Допущено негайне виконання рішення у частині відібрання дитини від батька та передачі її матері.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 730,80 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_5. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди правильно застосували положення ст. ст. 151, 152, 157- 160 СК України, дали правовому оцінку наданим сторонами доказам у порядку ст. 212 ЦПК України, у тому числі актам обстеження житлово-побутових умов сторін, характеристикам та вірно виходили з інтересів малолітньої дитини ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1, урахували вік останньої, особливості її розвитку.

Будь-яких виняткових обставин, за наявності яких малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю, судами не встановлено.

При вирішенні спору судами вірно застосовано норми національного законодавства, якими урегульовано правовідносини, що виникли між сторонами та враховано норми міжнародного права - Декларацію прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) .

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.