6-2687ск16 Про визнання недійсними договорів дарування частини будинку та земельної ділянки - 11.04.2016 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4. звернулась до суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, посилаючись на порушене право власності на грошові кошти в розмірі 12 000 дол. США, який в подальшому уточнила, та просила визнати недійсними укладеними між відповідачами договори дарування частини будинку та земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що укладені між відповідачами договори дарування є удаваними, та вчинено з метою приховати укладений договір купівлі-продажу майна за яким

ОСОБА_5 отримала 12 000 дол. США, які належали на праві власності ОСОБА_4 Зазначала, що фактично відповідачами укладено договори купівлі-продажу спірного майна з порушенням ст. 355 ЦК України, а саме без врахування переважного права інших співвласників на придбання частини майна у спільній власності. А тому просила визнати укладені 25 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договори дарування 1/10 частини будинку з надвірними будівлями і спорудами та 1/10 частини земельної ділянки недійсними та застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з ОСОБА_5 12 000 дол. США.

РішеннямСолом'янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог з інших підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2016 року та направити справу на новий розгляд, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції скасовано рішення суду апеляційної інстанції, а тому судом касаційної інстанції не перевіряється.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із недоведеності заявлених позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не є стороною договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на квітень 2013 року належали на праві власності декільком співвласникам, одним з яких була ОСОБА_5

ОСОБА_4, звертаючись до суду за захистом порушеного права, вказувала, що вона домовилась з ОСОБА_5, про придбання у неї її частки будинку та земельної ділянки, та, оскільки для продажу частки у майні, що є спільною власністю необхідна була згода інших співвласників, сторони оформили договір дарування на ОСОБА_8, яка змінила прізвище на "ОСОБА_8". Посилалася на те, що під час укладання договорів дарування нею було здійснено платежі за ОСОБА_6

25 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_5, безоплатно передала у власність (подарувала), а ОСОБА_6 прийняла у власність (дар) 1/10 частину земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,852 га, цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: НОМЕР_1. Договір посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Войстрік О.В.

Того ж дня, 25 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було укладено ще один договір дарування, за умовами якого ОСОБА_5, безоплатно передала у власність (подарувала), а ОСОБА_6 прийняла у власність (дар) 1/10 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 м. Київ. Договір посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Войстрік О.В.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до роз'яснень викладених в абз. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що укладені між відповідачами договори дарування є удаваними, оскільки сторони насправді уклали договори купівлі-продажу та просила визнати укладені між відповідачами договори дарування недійсними.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно роз'яснень викладених в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Частинами 1, 2 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що ОСОБА_4 просить визнати недійсним договори, в яких вона не є стороною, а тому дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом, не зважаючи на те, що реституція не передбачена ст. 16 ЦК України, як один із способів захисту.

Доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права, зокрема ст. 174 ЦПК України, за приписами якої суд, у зв'язку з визнанням відповідачкою ОСОБА_5. позовних вимог, не заслуговують на увагу суду касаційної інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції надана належна та обґрунтована оцінка зазначеним доводам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанціїнорм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2016 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2016 року, яким скасовано рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року, в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, про визнання договору недійсним залишити без змін.