Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є., суддів: Коротуна В.М., Нагорняка В.А., Мазур Л.М., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", яке діє через представника Тавровського СергіяГригоровича, на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 30 червня 2015 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило у рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 19 вересня 2008 року № 11396056000 у загальному розмірі 2 319 756,94 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання за ним права власності, а саме: на земельну ділянку площею 0,086 га по АДРЕСА_1 та житловий будинок з надвірними спорудами за цією ж адресою.

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19 березня 2015 року позов задоволено частково.

Звернуто стягнення в рахунок виконання основного зобов'язання ОСОБА_6 щодо оплати заборгованості в розмірі 2 319 756,94 грн, з яких: за кредитним договором № 11396056000 - проценти у розмірі 34 955,25 грн; за додатковою угодою № 11396056001 - заборгованість за кредитом у розмірі 1 275 196,49 грн; за договором про надання споживчого кредиту від 19 вересня 2008 року № 11396056000 - заборгованість за процентами у розмірі 1 009 605,20 грн; звернуто стягнення заборгованості за договором іпотеки від 19 вересня 2008 року № б/н шляхом передачі іпотекодаржателю предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем - ПАТ "Дельта Банк" на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку, площею 0,086 га, по АДРЕСА_1 що надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; категорія земель за основним цільовим призначенням, до якої належить вказана земельна ділянка, - землі житлової та громадської забудови. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 червня 2015 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Звернуто стягнення в рахунок виконання основного зобов'язання ОСОБА_6 щодо оплати заборгованості у розмірі 2 319 756,94 грн, з яких: за кредитним договором № 11396056000 - проценти у розмірі 34 955,25 грн; за додатковою угодою № 11396056001 - заборгованість за кредитом у розмірі 1 275 196,49 грн; заборгованість за процентами у розмірі 1 009 605,20 грн; звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,086 га, по АДРЕСА_1, що надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; категорія земель за основним цільовим призначенням, до якої належить земельна ділянка - землі житлової та громадської забудови, а також на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 що складається з одного житлового черепашникового будинку під літ. "А", загальною площею 93,80 кв.м, в тому числі житловою площею 60,30 кв. м та надвірні споруди: "Б" - санвузол, "В" - кладова, "Г" - погріб, № 1-2 - огорожа, що розташовані на земельній ділянці розміром 0,086 га, шляхом проведення прилюдних торгів з установленням початкової ціни предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Також судом встановлено, що рішення суду не підлягає виконанню на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Дельта Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судами встановлено, що 19 вересня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 тис. дол. США зі сплатою 12,50 % річних на строк з 19 вересня 2008 року по 19 вересня 2038 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_6 на підставі відповідного договору іпотеки від 19 вересня 2008 року передав в іпотеку банку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,086 га по АДРЕСА_1, що надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка стане власністю іпотекодавця в майбутньому після отримання державного акта на право власності на земельну ділянку; житловий будинок з надвірними спорудами за цією ж адресою.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" змінив назву на публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк".

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Також судами встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 01 жовтня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 2 319 756,94 грн, з яких: за кредитним договором № 11396056000 - заборгованість за відсотками - 34 955,25 грн; за додатковою угодою № 11396056001 - заборгованості за кредитом - 1 275 196,49 грн, заборгованості за відсотками - 1 009 605,20 грн.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив із доведеності і обґрунтованості позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки укладений сторонами іпотечний договір не містить застереження, передбаченого ст. 37 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якого іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

З такими висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині 3 ст. 33 Закону визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або відсутність застереження в іпотечному договорі).

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2.1 іпотечного договору від 19 вересня 2008 року передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

У пункті 39 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що у разі встановлення в договорі такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

З указаного вбачається, що укладений сторонами договір містить можливість визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, а тому висновок апеляційного суду про неможливість задоволення такої вимоги в судовому порядку є помилковим.

Крім того, апеляційний суд, визначаючи інший спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, не врахував, що позивач самостійно розпорядився своїми правами щодо предмета спору та вибрав найбільш ефективний, на його думку, спосіб захисту порушеного парва, а суд у порушення вимог статті 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та вирішив спір у спосіб, який не був заявлений позивачем.

Отже, рішення апеляційного суду не може бути визнано законним і обґрунтованим, а тому на підставі ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 30 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.