Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Черкаси до Черкаської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, витребування майна із чужого незаконного володіння, за касаційними скаргами Черкаської міської ради та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 13 серпня 2015 року,

У вересні 2013 року прокурор м. Черкаси звернувся до суду з указаним позовом до Черкаської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що прокуратурою м. Черкаси проведена перевірка дотримання Черкаською міською радою вимог земельного законодавства при виділенні та використанні земельних ділянок у кварталі АДРЕСА_1. Рішенням Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_3 та інші)" за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який розроблений ТОВ "Геоземпроект" та висновку державної експертизи землевпорядної документації від 16 березня 2006 року, передано безоплатно ОСОБА_3 у власність земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1000,0 кв. м, яка розташована у кварталі АДРЕСА_1 за рахунок земель Черкаської міської ради. На підставі вищезазначеного рішення Черкаської міської ради ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку. Прокурор вважає, що спірне рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року не відповідає вимогам закону та має бути визнане судом незаконним та скасовано, з огляду на те, що вказана земельна ділянка знаходилась на території зелених насаджень загального користування, та не може передаватись у приватну власність під забудову. Разом із тим, зазначає, що перевіркою також встановлено, що ОСОБА_3 23 червня 2006 року уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Оскільки спірне рішення Черкаської міської ради не відповідає вимогам закону і має бути визнане судом недійсним і скасоване, то і майно у вигляді земельної ділянки, що вибуло з володіння власника, підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 13 серпня 2015 року скасовано рішення місцевого суду та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог частково. Визнано незаконним і скасовано рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_3 та інші)" в частині безоплатної передачі громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1000,0 кв. м по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Визнано незаконним і скасовано п. 1 додатку до рішення Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_3 та інші)" щодо безоплатної передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1000,0 кв. м по АДРЕСА_1. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 20 вересня 2006 року, виданий на ім'я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1000,0 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1, вартістю 276180 грн. Витребувано у ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1000,0 кв. м, вартістю 276180 грн., розташовану по АДРЕСА_1, яка належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку 20 вересня 2006 року, на користь громади в особі Черкаської міської ради. Позовну заяву в частині зобов'язань щодо скасування державної реєстрації державного акта залишено без розгляду.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Черкаська міська рада, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право приватної власності є непорушеним і ніхто не може бути протиправно позбавлений його. Вказана земельна ділянка передана ОСОБА_3 у власність на підставі рішення колегіального органу, а тому не можна вважати, що вона вибула з володіння власника не з його волі. Також позивачем не надано належних доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення і не могла бути передана у власність.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд виходив із того, що міською радою ухвалено рішення про надання спірної земельної ділянки під забудову без розробки містобудівного обґрунтування, як це передбачено ч. 2 ст. 26 Закону України "Про планування і забудову території", тому в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки зазначене рішення органу місцевого самоврядування є незаконним. Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України наявні правові підстави для витребування земельної ділянки, яка вибула із права власності територіальної громади м. Черкаси поза її волею та на підставі незаконного рішення, та повернення її у комунальну власність.

Проте погодитися з такими висновками судів в повному обсязі не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням Черкаської міської ради від 24 березня 2006 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для житлової та громадської забудови. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 отримала державний акт про право приватної власності на землю.

23 червня 2006 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки.

З матеріалів справи убачається, що згідно висновку археологічної інспекції управління культури (а.с. 19) спірна земельна ділянка знаходиться в межах об'єднаної охоронної зони пам'яток археології м. Черкаси, та парково-рекреаційній зоні, визначеній генеральним планом.

Також, згідно викопіювання з плану м. Черкаси (а.с. 120) вбачається, що земельній ділянці, яка обліковується за ОСОБА_3 надано статус парку.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі рекреаційного призначення, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 ЗК України).

Отже, реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки, має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.

Статтею 51 ЗК України встановлено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Згідно із ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, парки.

За правилом ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам та визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Також ст. 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно вироку Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2014 року, який набрав законної сили, ОСОБА_6, виконуючи обов'язки начальника управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради, внаслідок неналежного виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, в порушення статей 2, 3, 10, 12, 19, 23, 24, 26 Закону України "Про планування та забудову територій" за відсутності містобудівного обґрунтування та змін до генерального плану м. Черкаси, підписав та видав 18 громадянами висновки до проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема 16 березня 2006 року громадянці ОСОБА_3 висновок № 1512/14 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована по АДРЕСА_1, які згідно із генеральним планом м. Черкаси знаходяться на території зелених насаджень загального користування.

Докази погодження проекту відведення земельної ділянки з природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що рішення міської ради в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки є незаконним, оскільки спірна земельна ділянка належить до парково-рекреаційної зони, яка не може бути передана у приватну власність. Крім того, вірним також є висновок апеляційного суду про недійсність державних актів на право власності на земельну ділянку, видані на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Разом з тим, розглядаючи справу, суди обох інстанцій не звернули увагу на те, що прокурор також заявив віндикаційний позов на підставі ст. 388 ЦК України щодо витребування земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, за віндикаційним позовом майно може бути витребувано з чужого незаконного володіння лише на користь власника.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 (v003p710-99) під представництвом прокуратурою України інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють орган державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (254к/96-ВР) .

Проте, суди всупереч вимогам статей 212 - 214, 303 ЦПК України вказаних вимог закону не врахували та ухвалюючи протилежні за змістом рішення, не звернули уваги на те, що спірну земельну ділянку може бути витребувано лише на користь власника.

Таким чином, враховуючи, що орган місцевого самоврядування у справі має статус відповідача, суди всупереч вимогам п. 4 ст. 10, п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України не уточнили позовних вимог та не з'ясували особу, на користь якої слід витребувати спірне майно.

Таким чином, суди належним чином не встановили всі обставини у справі, з'ясування яких має важливе значення для вірного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Черкаської міської ради та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 13 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.