Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Ткачука О.С., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства "Запорізький обласний центр охорони праці" Запорізької обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із указаним позовом, у якому просила суд поновити її на посаді бухгалтера Комунального підприємства "Запорізький обласний центр охорони праці" Запорізької обласної ради (далі - КП "Запорізький обласний центр охорони праці" Запорізької обласної ради), визнавши наказ від 01 вересня 2015 року № 14-К незаконним, стягнути з відповідача 2 269 грн 96 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2015 оку по 30 вересня 2015 року, та 3 000 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 вересня 2014 року її було прийнято на роботу в КП "Запорізький обласний центр охорони праці" Запорізької обласної ради на посаду бухгалтера на період відсутності основного працівника ОСОБА_5, у зв'язку з її перебуванням у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а саме: до ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що незважаючи на те, що строк дії трудового договору, укладеного з нею, не закінчився, наказом підприємства від 01 вересня 2015 року її було звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору) у зв'язку з припиненням з 02 вересня 2015 року відпустки ОСОБА_5 Вважала своє звільнення незаконним, оскільки відбулося без попередження. Крім того, їй стало відомо, що ОСОБА_5 з 02 вересня 2015 року на роботу не вийшла, залишившись у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Посилаючись на вказані обставини, просила позов задовольнити.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом першої інстанції повно встановлені фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для його скасування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, на підставі дослідження та оцінки наданих сторонами доказів (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотримання норм трудового законодавства, оскільки передувало дню виходу на роботу основного працівника.

При цьому, суд правильно зазначив про те, що вказаний в наказі про прийняття на роботу строк до ІНФОРМАЦІЯ_1, пов'язувався з умовою відсутності основного працівника, чий достроковий вихід із відпустки, допускав звільнення ОСОБА_4 у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Таким чином, при вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.