Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року,

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулось до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 27 червня 2008 року між ним та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір на строк до 27 червня 2018 року.

У забезпечення виконання даного кредитного договору 27 червня 2008 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, та було накладено заборону на її відчуження. У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості та виселено ОСОБА_4 з квартири. Позивач зазначав, що під час проведення виконавчих дій йому стало відомо, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Державний ощадний банк України", кредитний договір було визнано таким, що не укладався, визнано недійсним договір іпотеки з моменту його укладення, виключено запис з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. Однак, під час перевірки правомірності такого рішення, з'ясувалось, що згідно відомостей електронного реєстру автоматизованої системи документообігу Приморського районного суду м. Одеси "Д-3" за такими обліково-статистичними номерами судом не зареєстровано жодної цивільної справи та не реєструвалась позовна заява ОСОБА_4 до ПАТ "Державний ощадний банк України" із зазначеними позовними вимогами, про що судом надана відповідна довідка. Разом з тим, 16 лютого 2013 року, на підставі підробленого рішення державним реєстратором Одеського міського управління юстиції було припинено заборону відчуження та іпотеку квартири, яка перебувала в іпотеці у банку. Після чого, 26 березня 2015 року ОСОБА_4 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу продав вказану квартиру ОСОБА_3

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач ПАТ "Державний ощадний банк України", з урахуванням уточнень позовних вимог, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що був укладений 26 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. за реєстровим номером 208.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2015 року скасовано. Позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - Кобзарем О.Ю.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Державний ощадний банк України"), правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 1 155 000 грн під 19,5 % річних на строк 120 місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 27 червня 2018 року.

У забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, 27 червня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 квітня 1996 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2014 року позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 550 484 грн 18 коп., визначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів банком, як іпотеко держателем, від свого імені будь-якій особі покупцеві в порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку" з визначенням початкової ціни предмету іпотеки та передачею предмету іпотеки в управління ПАТ "Державний ощадний банк України".

Як вставлено судом, під час виконання зазначеного рішення суду, було виявлено, що у Єдиному Державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна вчинено запис про припинення державної реєстрації іпотеки відносно квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2013 року у справі №1522/2799/13-ц, та запис про припинення обтяжень на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року у справі № 522/623/14-ц.

На підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2015 року ОСОБА_4 продав вищезазначену квартиру ОСОБА_3

На запит представника позивача, Приморським районним судом м. Одеси 24 квітня 2015 року за підписом керівника апарату надано відповідь, що перевіркою відомостей електронного реєстру автоматизованої системи документообігу суду "Д-3" встановлено, що за обліково-статистичними номерами: справи № 522/623/14-ц та № 1522/2799/13-ц судом не зареєстровано жодної цивільної справи; також не зареєстровано позовної заяви ОСОБА_4 до ПАТ "Державний ощадний банк України" про визнання кредитного договору таким, що не укладався, договору іпотеки недійсним, вилучення з Запису реєстру заборон відчуження нерухомого майна та державного реєстру іпотек.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час посвідчення нотаріусом оспорюваного договору купівлі-продажу квартири заборона на її відчуження та запис про обтяження про іпотеку були припинені. Рішення суду про визнання недійсними та скасування зазначених записів державних реєстраторів про припинення цих записів відсутнє.

Крім того зазначив, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки в силу іпотеки право іпотекодержателя одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна виникає у разі порушення боржником своїх зобов'язань.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відчуження іпотечного майна відбулося поза волею іпотекодержателя, тобто без його згоди, оскільки заборона відчуження предмета іпотеки була знята на підставі неіснуючого рішення суду, тому договір купівлі-продажу є недійсним в силу закону (нікчемним).

Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судом надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ст. ст. 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ст. ст. 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) ).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

У п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , судам роз'яснено, що окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що договір купівлі-продажу квартири, яка є предметом іпотеки, укладений між відповідачами без згоди позивача, порушують права іпотекодержателя, а тому є недійсним, як такий, що вчинений без згоди іпотекодержателя.

Таким чином, при вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про її відхилення та залишення без змін рішення апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.