6-35292ск15 Про поділ спільного майна подружжя - 06.04.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 04 березня 2006 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2011 року шлюб розірвано, хоча фактично шлюбні відносини припинилися у жовтні 2010 року.

За час шлюбу ними було придбано автомобіль марки "Mitsubishі Lancer", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та квартиру АДРЕСА_1.

Проте для придбання квартири були внесені його особисті кошти в розмірі 30 тис. доларів США, які були отримані в борг у його матері та повернуті після продажу його особистої квартири АДРЕСА_2, а також він продовжував сплачувати кредитну заборгованість за спірну квартиру, хоча не мав можливості нею користуватися після припинення шлюбних стосунків.

Позивач просив визнати його особистою приватною власністю грошову суму у розмірі 30 тис. доларів США, 46 063,90 доларів США та 45 435 грн 99 коп., оплачених за квартиру АДРЕСА_1, визнати його право власності на автомобіль марки "Mitsubishі Lancer", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, визнати за відповідачем право власності на квартиру АДРЕСА_1, стягнувши на його користь компенсацію у сумі 30 тис. доларів США, що еквівалентно 630 600 грн, 46 063,90 доларів США, що еквівалентно 968 263 грн 18 коп., та 45 435 грн 99 коп.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про поділ майна подружжя, в якому просила визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки "Mitsubishі Lancer", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та квартиру АДРЕСА_1, стягнувши з нього на її користь компенсацію за вказане майно у сумі 493 251 грн 30 коп. та 76 тис. грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 липня 2015 року позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Розділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та на автомобіль марки "Mitsubishі Lancer", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та на автомобіль марки "Mitsubishі Lancer", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 528 325 грн 62 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки "Mitsubishі Lancer", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовів щодо автомобіля "Mitsubishi Lanser", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення такої вимоги, апеляційний суд указував на те, що право власності на автомобіль слід визнати за ОСОБА_3 з компенсацією половини його вартості на користь відповідача виходячи з вартості автомобіля до проведення ремонтних робіт, оскільки такі роботи були проведені за рахунок ОСОБА_3 після розірвання шлюбу.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи в указаній частині досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Отже, рішення апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року в частині вирішення питання про поділ автомобіля як спільного майна подружжя підлягає залишенню без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо спірної квартири та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що квартира є спільним майном подружжя та підлягає поділу в рівних частинах, оскільки доказів витрати на придбання цієї квартири власних коштів ОСОБА_3 не надано.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Статтями 213, 214, 316 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам у вказаній частині рішення апеляційного суду повністю не відповідає.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Установлено, що 04 березня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюб, в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2011 року шлюб між сторонами розірвано.

31 серпня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1 за 651 450 грн, що відповідно до курсу НБУ на момент укладання договору становить 129 000 доларів США.

З метою придбання спірної квартири сторонами було отримано кредит у розмірі 99 000 доларів США на підставі кредитного договору № 1343/ФКВ-07, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ "Укрпромбанк" 31 серпня 2007 року, за згодою ОСОБА_4

Як на підставу своїх вимог ОСОБА_3 вказував на те, що 30 000 доларів США є його особистими коштами.

Установлено, що відповідно до розписки від 31 серпня 2007 року ОСОБА_3 отримав від своєї матері ОСОБА_9 30 000 доларів США для внесення першого внеску за вказану квартиру та зобов'язався повернути вказану суму протягом п'яти днів після продажу квартири АДРЕСА_2 (а. с. 116 т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 квітня 2008 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 за 585 800 грн, що на момент укладання вказаного договору становило за курсом НБУ 116 000 доларів США (а. с. 28-30 т.1).

Відповідно до відмітки, що міститься на вказаній розписці ОСОБА_9 вказала, що зобов'язання виконано в повному обсязі, фінансових претензій не маю та вказано дату - 25 квітня 2008 року (а. с. 116).

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо правової природи розписки, а саме, що вона є штучно створеним доказом.

Однак, указуючи про те, що борг був повернутий у період шлюбу, а тому кошти є спільним майном подружжя, апеляційний суд не спростував належним чином того, що саме 25 квітня 2008 року ОСОБА_3 отримав більш ніж 30 тис. доларів США за продану ним квартиру, та не надав належної оцінки тому, що ця квартира не є спільним майном, оскільки придбана до шлюбу, а судового рішення про встановлення факту спільного проживання на момент купівлі цієї квартири не існує, тому висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 не доведено, що квартиру по АДРЕСА_2 ним придбана за власні кошти, й те, що відсутні правові підстави вважати, що ця квартира не є спільним майном подружжя жодного правового значення не має та не підтверджується жодним доказом, який міститься в матеріалах справи, а те, що вказану квартиру було відчужено за згоди дружини, не може свідчити, що вона є спільним майном подружжя.

Крім цього, встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинено у жовтні 2010 року, що підтверджується рішенням суду про розірвання шлюбу.

З листопада 2010 року по 19 листопада 2013 року кошти на погашення кредитної заборгованості сплачувалися ОСОБА_3, що не заперечувала ОСОБА_4

Також з висновком апеляційного суду про те, що підстав для застосування ст. 533 ЦК України не має, оскільки кошти сплачувалися у гривні, також погодитися не можна, оскільки відповідно до кредитного договору кредит було отримано в доларах США, які мали сплачуватися відповідно до графіка платежів за договором, в розмірі не менше 330 доларів щомісячно по 20 число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту (а. с. 15-22 т. 1).

Також, переглядаючи справу, суд не звернув уваги на те, що звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_4 просила визнати право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3, а на її користь стягнути грошову компенсацію замість її частки у праві власності на квартиру, також ОСОБА_3, звертаючись з апеляційною скаргою, просив змінити рішення суду першої інстанції, визнати за ним право власності на спірну квартиру та стягнути з нього компенсацію на користь ОСОБА_4

Отже, суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вирішення позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, заявлених щодо квартири, підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року в частині вирішення вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, заявлених щодо квартири, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.