Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку у спільному майні, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 21 березня 1975 року вона вперше зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_6, 1976 року народження, та ОСОБА_5, 1979 рокународження. 10 березня 1989 року шлюб між ними було розірвано, але вони продовжували проживати однією сім'єю та вести спільне господарство. 23 грудня 2011 року вони повторно зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_7 помер.

Посилаючись на те, що за час перебування у шлюбах та під час їхнього проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ними було набуто нерухоме та рухоме майно, а також корпоративні права, позивач просила встановити факт їхнього проживання із ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 10 березня 1989 року по 23 грудня 2011 року, визнати право власності на частку у спільному майні та визнати право власності в порядку спадкування за законом.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 8 червня 2015 року, з урахуванням виправлень внесених ухвалою цього ж суду від 14 липня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у період з 1 січня 2004 року по 23 грудня 2011 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ѕ частини: квартири АДРЕСА_1, квартир АДРЕСА_3, квартири АДРЕСА_2, нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_4, житлового будинку та земельної ділянки площею 0,126 га по АДРЕСА_5, житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0514 га по АДРЕСА_6; 90 % корпоративних прав ТОВ НВФ "Київпромсервіс", 60 % корпоративних прав ТОВ "Багатогалузева науково-виробнича фірма "Славутич". У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржуване у справі судове рішення, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а саме, що протягом спірного періоду виникнення права власності, у тому числі спільної сумісної власності подружжя, поділу спільного майна подружжя, спірні правовідносини регулювалися нормами Кодексу про шлюб та сім'ю (2006-07) , Законом України "Про власність" (697-12) , Цивільним кодексом Української РСР (1540-06) , Сімейним кодексом України (2947-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , а тому з урахуванням їх положень та правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 лютого 2012 року справі № 6-97цс11, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 та від 18 вересня 2013 року у справі № 6-66цс13, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню. При цьому позивач заявляючи вимоги щодо визнання права власності на майно, яке було набуто до 2004 року не довела суду факту його придбання внаслідок спільної праці, що передбачено ст. 17 Закону України "Про власність", так само і на інше майно, що було придбано після 2004 року, позивач не надала суду доказів того, що вона брала участь за рахунок власних коштів у придбанні спірного майна.

Також є правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на корпоративні права у ТОВ НВФ "Київпромсервіс" та ТОВ "Багатогалузева науково-виробнича фірма "Славутич". При цьому такий висновок апеляційного суду відповідає встановленим у справі обставинам та ґрунтується на вимогах ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" та положеннях статутів ТОВ НВФ "Київпромсервіс" та ТОВ "Багатогалузева науково-виробнича фірма "Славутич", із врахуванням вимог п. 2 ч. 1 ст. 1219 ЦК України.

Крім того, в оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що позивач разом із синами, відповідно до ст. 1261 ЦК України, є спадкоємцями першої черги за законом, а тому, відповідно, має право на 1/3 частини спадкового майна.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2016 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.