6-428ск16 Про визнання відмови неправомірною, надання дозволу на виїзд дитини разом з матір'ю за кордон без згоди та супроводу батька - 06.04.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про визнання відмови неправомірною, надання дозволу на виїзд дитини разом з матір'ю за кордон без згоди та супроводу батька, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 грудня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, та остаточно просила:

- визнати неправомірною відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на виїзд на постійне місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон до Королівства Швеція;

- дозволити неповнолітньому ОСОБА_5 виїзд на постійне місце проживання за кордон до Королівства Швеція разом з матір'ю ОСОБА_3 без нотаріальної згоди та супроводу батька ОСОБА_4

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона з 20 жовтня 2007 року по 01 березня 2013 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, під час якого у них народився син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом з дитинства.

Також вказала, що після розлучення син проживає з нею та перебуває на її утриманні, а рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2013 року стягнуто з відповідача на її користь аліменти на сина в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), проте відповідач ухиляється від їх сплати, внаслідок чого утворилася заборгованість.

ОСОБА_3 зазначила, що 25 квітня 2013 року вона зареєструвала шлюб з громадянином Королівства Швеція ОСОБА_8, який має постійну роботу, його річний дохід становить 315 210 шведських крон та він має власну трикімнатну квартиру з усіма зручностями, площею 82 кв. м, а тому з метою об'єднання сім'ї та спільного проживання з чоловіком вона бажає виїхати разом із сином на постійне місце проживання до Королівства Швеція.

Посилаючись на те, що відповідач у вересні 2013 року надав згоду на виїзд ОСОБА_5 на постійне місце проживання до Королівства Швеція, але пізніше її анулював, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на виїзд за кордон до Королівства Швеція на постійне місце проживання разом з матір'ю ОСОБА_3 без згоди та супроводу батька ОСОБА_4

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 09 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 вересня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_3 на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що після розірвання шлюбу між сторонами місце проживання дитини фактично було визначене за обопільною згодою батьків разом із матір'ю та спорів щодо участі батька у вихованні дитини не виникало, дійшовши висновку, що намір ОСОБА_3 виїхати разом із дитиною на постійне місце проживання до Королівства Швеціяне направлений на позбавлення сина батьківського піклування та на створення батькові перешкод у спілкуванні з сином та брати участь у його вихованні.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з жовтня 2007 року по 01 березня 2013 року, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_7, який є інвалідом у зв'язку із вродженим гіпотереозом (медикаментозна субкомпенсація), перебуває на диспансерному обліку та потребує постійного стороннього догляду. ОСОБА_3 отримує на утримання дитини соціальну допомогу в розмірі 1 099 грн 30 коп. (а. с. 4, 13-15).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, стягнуто з останнього на користь позивачки аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 23 січня 2013 року і до повноліття дитини (а. с. 5-6).

Судами установлено, що дитина проживає з матір'ю, яка фактично займається утриманням, вихованням та лікуванням сина (а. с. 7), а відповідач ухиляється від сплати аліментів, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 01 березня 2015 року складала 7 644 грн 65 коп., що підтверджується довідкою Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 25 березня 2015 року № 11899 (а. с. 82-83).

З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2013 року ОСОБА_3 уклала шлюб з громадянином Королівства Швеція ОСОБА_8, який має трикімнатну квартиру загальною площею 82 кв. м; працює та має річний дохід 315 210 шведських крон і транспортний засіб - легковий автомобіль (а. с. 21-27, 28-38).

Відповідно до листа від 01 червня 2015 року ОСОБА_8 не заперечує проти проживання дітей позивачки і має наміри надавати їм, в тому числі і ОСОБА_5, необхідну фінансову підтримку на навчання, лікування та проживання.

10 лютого 2015 року ОСОБА_4 скасував дію своєї заяви, посвідченої 20 березня 2013 року приватним нотаріусом Левицькою Е.А. № № 811; 812, та заборонив видачу проїзного документа для самостійного виїзду за кордон своєму малолітньому синові ОСОБА_5, а також заборонив його виїзд за кордон до будь-якої країни з будь-якою метою на будь-який період в будь-якому супроводі (реєстр № 54) (а. с. 17).

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання позбавить його можливості спілкуватись з сином, брати участь у його вихованні, що порушить його законні права та законні права дитини виховуватись батьком; при цьому зазначив, що квартира чоловіка позивачки перебуває у заставі з 02 грудня 2011 року, а рівень його доходу є менше середнього.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) (зі змінами) (далі - Правила), виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до пп. 1 п. 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Посилаючись на вказану норму Закону, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що він регулює виїзд дитини за кордон, а не визначення постійного місця проживання. У разі посилання на цей Закон слід указувати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий) з визначенням його початку й закінчення.

Надання за рішенням суду дозволу на виїзд з України ОСОБА_5 разом з його матір'ю ОСОБА_3 на постійне місце проживання до Королівства Швеція без згоди та супроводу батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, змісту положень ст. ст. 141, 157 СК України, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували та на порушення вимог ст. ст. 141, 153, 157 СК України фактично позбавили батька дитини можливості брати участь у її вихованні та можливості особистого спілкування з нею, у зв'язку із чим неповнота з'ясування обставин у справі унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим судом, так і апеляційним судом, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.