Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Парінової І.К., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання договору дарування удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу, визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_9, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року,

У січні 2014 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом довиконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_6, обґрунтовуючи вимоги тим, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18 серпня 2005 року, укладеного із ОСОБА_6, згідно з умовами якого ними разом із ОСОБА_5 було набуто 3/8 частини вказаної квартири. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2010 року у справі № 2-4187/10 договір між позивачами та ОСОБА_6 було визнано недійсним. Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно позивачів, при цьому, ОСОБА_4 не змогла реалізувати своє право на спадкування частини спірного майна після смерті ОСОБА_5 Позивачі вказували, що вони є добросовісними набувачами, й насправді уклали договір купівлі-продажу, про що свідчить розписка ОСОБА_6 про одержання ним грошових коштів за продаж спірної частини квартири. Посилаючись на викладене, позивачі з урахуванням уточнень остаточно просили визнати удаваним договір від 18 травня 2005 року дарування 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/8 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,8 кв. м та 1/8 частини вказаної квартири за ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_9, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено та вбачається із матеріалів справи, що на підставі договору дарування від 18 серпня 2005 року, укладеного між ОСОБА_6, з однієї сторони, та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5, з іншої, останні прийняли в дар 3/8 частини квартири АДРЕСА_1

Згідно з розпискою від 18 серпня 2005 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 6 204 грн у рахунок оплати 3/8 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2010 року у справі № 2-4187/10 за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси, який діє в інтересах ОСОБА_8, до виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", про визнання свідоцтва на право власності на квартиру та угод недійсними, позов задоволено частково. Визнано недійсними свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане 14 березня 2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_10; договір дарування від 18 травня 2005 року 1/2 частини вказаної квартири, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 06 грудня 2005 року 1/2 частини квартири, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7; а також договір дарування 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 укладений 18 серпня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_5

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки судовим рішенням, яке не скасоване та набрало законної сили, спірний договір дарування визнано недійсним, у зв'язку з чим предмет спору фактично не існує.

Крім того, суди правильно виходили із того, що спірне майно перебуває у статусі комунального майна, що встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2010 року, оскільки цим рішенням було вирішено питання про визнання недійсними актів, які надавали майну статус приватної власності, тому відповідно відсутні підстави для визнання за позивачами права власності на спірне нерухоме майно на підставі ст. 392 ЦК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_9, відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.