6-36613ск15 Про визнання недійсним договору дарування частини будинку - 06.04.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 17 листопада 2015 року,

У травні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, який доповнили у процесі розгляду справи, та остаточно просили визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1 посвідчений 27 грудня 2013 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.С., зареєстрований в реєстрі за № 1899.

На обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що ОСОБА_3 та її брат ОСОБА_7 після смерті батька ОСОБА_8 успадкували за законом кожний по 1/8 частини будинку АДРЕСА_2 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 червня 1986 року.

Вказали, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер, проте 09 грудня 2013 року від його імені була видана довіреність на ім'я ОСОБА_9, згідно з якого останнього було уповноважено на вчинення дій щодо реєстрації, оформлення права власності та дарування ОСОБА_5 усієї належної на праві особистої приватної власності ОСОБА_7 частини вказаного вище житлового будинку.

Також вказали, що 23 листопада 2013 року від імені ОСОБА_3 видана довіреність на ім'я ОСОБА_10, якою останнього було уповноважено на вчинення дій щодо реєстрації, оформлення права власності та дарування від її імені ОСОБА_5 належної їй частини цього житлового будинку.

Позивачі зазначили, що на підставі цих довіреностей та дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 червня 1986 року укладено договір дарування частини будинку від 27 грудня 2013 року, за яким ОСОБА_11 від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 від імені ОСОБА_3 подарували ОСОБА_5 по 1/8 частини вказаного будинку кожний, про що їм стало відомо після укладення договору дарування від 18 квітня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 належну їй на підставі свідоцтва (оригінал) про право на спадщину за законом від 19 червня 1986 року 1/8 частини цього житлового будинку.

Посилаючись на те, що договір дарування укладено на підставі довіреності, виданої від імені особи після її смерті, а також без отримання дозволу органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна, права на користування яким з народження має малолітній син ОСОБА_4 - ОСОБА_10, та у зв'язку з тим, що, надаючи довіреність ОСОБА_10, ОСОБА_3 вважала, що така видається для збирання документів, необхідних для укладення договору дарування на ім'я ОСОБА_4, позивачі просили позов задовольнити.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування ј частини житлового будинку АДРЕСА_3 в м. Житомирі, посвідчений 27 грудня 2013 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.С., зареєстрований у реєстрі за № 1899.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 17 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення адвоката ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - Шахрая В.В., колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спірний договір дарування укладено на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_7 після його смерті, без отримання дозволу органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна, право на користування яким з народження, а саме: з січня 2008 року, має малолітній ОСОБА_13, і волевиявлення учасника правочину ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, дійшов висновку про наявність підстав для визнання такого договору дарування недійсним.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та її брат ОСОБА_7, в порядку спадкування після смерті їх батька ОСОБА_8 набули права власності на 1/4 частини (по 1/8 частини кожний) житлового будинку АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 19 червня 1986 року державним нотаріусом Першої житомирської державної нотаріальної контори за реєстровим № 3-2354 (а. с. 78, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть від 26 березня 2014 року та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 7, 167-168, т. 1).

09 грудня 2013 року була видана довіреність від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_9, згідно з якою останній уповноважувався на оформлення права власності, зокрема подарувати від імені ОСОБА_7 ОСОБА_5 усієї належної на праві особистої приватної власності частини вказаного житлового будинку.

Таким чином, оскільки вказана довіреність була видана після смерті ОСОБА_7, тобто після того, як його цивільна правоздатність та дієздатність були припинені, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що укладений на підставі такої довіреності правочин підлягає визнанню недійсним в частині дарування 1/8 частини житлового будинку.

Крім того, 23 листопада 2013 року була видана довіреність від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_10, який уповноважувався на вчинення дій щодо реєстрації та оформлення права власності на її ім'я, а також дарування від її імені ОСОБА_5 належної їй частини житлового будинку.

На підставі вказаних довіреностей 27 грудня 2013 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.С. було посвідчено договір дарування 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2.

Судами установлено, що у вказаному будинку зареєстровані та проживають позивачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується будинковою книгою, довідками КП "ВЖРЕП № 3" від 18 квітня 2014 року № 669 та від 10 вересня 2014 року № 878, довідкою адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Житомирській області від 11 березня 2014 року та довідкою лікаря від 19 листопада 2014 року (а. с. 82, 91-92, 93, 105, т. 1).

З листа виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21 серпня 2014 року № 21/6238 вбачається, що у період з 2008 по 2013 роки рішень стосовно відчуження чистини вказаного житлового будинку не приймалося, а згідно з листом служби у справах дітей Житомирської міської ради від 23 вересня 2014 року № 1269/1 рішення про надання дозволу ОСОБА_3 стосовно відчуження належної їй частини житлового будинку приймалося тільки 16 квітня 2014 року, тобто на дарування належної їй частини житлового будинку ОСОБА_4, враховуючи те, що за цією адресою зареєстрований малолітній ОСОБА_13, який в подальшому буде мати право користування житловою площею (а. с. 97, 106, т. 1).

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною третьою статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже, у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.

Укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За змістом цієї статті право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Вирішуючи спори щодо захисту прав дітей, суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі, серед яких зазначена й дитина) та на законі (стаття 405 ЦК України).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-396цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-214цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-2918цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином враховуючи, що спірний договір в частині дарування належної ОСОБА_3 1/8 частини житлового будинку, право на користування якою має малолітній ОСОБА_13, було укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним в цій частині.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За викладених обставин колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що спірний договір дарування укладено без отримання дозволу органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна, права на користування яким має малолітній ОСОБА_13, та, крім того, на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_7 через 9 років після його смерті, а згідно із ч. 4 ст. 25 ЦК України правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті; при цьому врахували наявність у ОСОБА_3 оригіналу правовстановлюючого документа та укладання нею договору дарування своєї частини будинку на користь ОСОБА_4, у зв'язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання такого договору дарування недійсним.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 17 листопада 2015 року залишити без змін.