6-36850ск15 Про визнання права власності на спадкове майно, визнання частково недійсними правочинів - 06.04.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кашанська Марія Іванівна, про визнання права власності на спадкове майно, визнання частково недійсними правочинів, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, та остаточно просила:

- визнати спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_10 автомобіль ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_3; автомобіль MAZDA XEDOS 6 2,0 І, 1997 року випуску та цегляний гараж № НОМЕР_4 в гаражному кооперативі "Гарант", розташованому в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області;

- визнати недійсними договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в частині продажу ј частини автомобіля MAZDA XEDOS 6 2,0 І, 1997 року випуску;

- визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право власності на ј частини автомобіля ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_3; автомобіля MAZDA XEDOS 6 2,0 І, 1997 року випуску та цегляного гаража № НОМЕР_4 в гаражному кооперативі "Гарант", розташованому в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вказане вище майно є спільним майном подружжя, оскільки було придбано за спільні кошти під час шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_4

Посилаючись на те, що після смерті своєї матері ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, вона фактично прийняла спадщину, оскільки на час її смерті проживала із спадкодавцем, проте після смерті останньої ОСОБА_4 без її згоди, як спадкоємця, було відчужено автомобіль MAZDA XEDOS 6 2,0 І, 1997 року випуску, у зв'язку із чим просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано право власності ОСОБА_3 на ј ідеальної частки автомобіля ВАЗ 21063, 1984 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_2, та цегляного гаража № НОМЕР_4 у гаражному кооперативі "Гарант" в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області по вул. 15 квітня, 1 у порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 жовтня 2015 року скасовано у частині задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат і ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на ј ідеальної частки автомобіля ВАЗ 21063, 1984 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_2, та цегляного гаража № НОМЕР_4 у гаражному кооперативі "Гарант" в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області по вул. 15 квітня, 1 у порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в апеляційному порядку не переглядалося, а тому на предмет законності і обґрунтованості судом касаційної інстанції також не переглядається.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що спірне спадкове майно є спільною власністю подружжя, а позивачка фактично прийняла спадщину після померлої ОСОБА_10, оскільки на час смерті спадкодавця проживала з нею в Іспанії, а також зареєстрована як громадянка України за місцем проживання спадкодавця в Україні.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову в частині задоволення позовних вимог, дійшов висновку, що до подачі позову і вирішення справи в суді першої інстанції позивачка не отримала від нотаріуса відмови у вчиненні нотаріальних дій, а тому її позов є передчасним; при цьому врахував, що позивачкою у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом не зазначено про наявність у складі спадкового майна автомобіля ВАЗ 21063.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_10 було придбано транспортні засоби: автомобіль ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_3, 1984 року випуску та автомобіль MAZDA XEDOS 6 2,0 І, 1997 року випуску.

З довідки гаражного кооперативу "Гарант" від 25 вересня 2014 року № 41 вбачається, що ОСОБА_4 має збудований гараж № НОМЕР_4 по вул. 15 квітня, 1 в с. Байківці Тернопільського району і є членом гаражного кооперативу з 22 грудня 2005 року згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за № 782 (а. с. 20).

З матеріалів спадкової справи № 9/2014 вбачається, що 09 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття нею спадщини шляхом спільного проживання зі спадкодавицею та просила включити в коло спадкоємців за законом сина спадкодавиці ОСОБА_5 та видати їм свідоцтва про право на спадщину за законом в рівних частках кожному або згідно з договором про поділ спадкового майна (а. с. 114).

Також у матеріалах спадкової справи № 9/2014 міститься постанова приватного нотаріуса про відмову ОСОБА_5 у вчиненні нотаріальних дій від 26 травня 2014 року у зв'язку із відсутністю правовстановлювальних документів про належність майна спадкодавцеві (а. с. 130).

З цієї постанови вбачається, що ОСОБА_5 повідомив нотаріуса про відсутність у нього правовстановлювальних документів, оскільки вони знаходяться у його батька ОСОБА_4, який відмовляється надати їх для оформлення спадщини.

Звертаючись до суду із запереченнями на апеляційну скаргу, представник позивачки зазначав про отримання ОСОБА_3 постанови про відмову у видачі свідоцтва про право власності на частку майна померлої ОСОБА_10 від 09 листопада 2015 року узв'язку із відсутністю правовстановлювальних документів про належність цього майна, проте, як вбачається із журналу судового засідання апеляційного суду від 10 листопада 2015 року, колегією суддів апеляційного суду відмовлено у долученні вказаної постанови до матеріалів справи (а. с. 204-205).

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

У силу ст. ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

За змістом п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення ОСОБА_3 до суду із цим позовом стала саме неможливість оформити спадщину, яка відкрилась після смерті матері ОСОБА_10, через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, і ця обставина відповідачем не спростована і не заперечується. При цьому суд не врахував, що у травні 2014 року нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом іншому спадкоємцю у зв'язку із відсутністю правовстановлювальних документів.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, доводів позивача належним чином не перевірив, погодившись із судом першої інстанції про фактичне прийняття спадщини позивачкою, оскільки на день смерті вона проживала разом із спадкодавцем, дійшов висновку про передчасність її позовних вимог у зв'язку із відсутністю відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину та у порушення норм ст. ст. 10, 11 ЦПК України, ч. 4 ст. 129 Конституції України спір по суті не вирішив, право позивача на судовий захист, гарантований йому ст. ст. 55, 124 Конституції України та передбачений ст. ст. 3, 4 ЦПК України, не забезпечив, свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу не виконав, фактично усунувся від виконання своїх процесуальних обов'язків.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, апеляційним судом не встановлені, його судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ