6-37398ск15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки - 06.04.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року,

У серпні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 660 000 грн зі сплатою 17 % річних на термін до 14 лютого 2023 року.

На забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору, цього ж дня, між банком та ОСОБА_4 будо укладено договір поруки, відповідно до п. п. 2.1, 2.2 якого, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Крім того, 14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення АДРЕСА_1.

У зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 05 липня 2011 року становить: 2 939 072 грн 77 коп., з яких: 575 647 грн 21 коп. - заборгованість за кредитом; 87 336 грн 06 коп. - заборгованість за процентами; 2 276 089 грн 50 коп. - пені, яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на свою користь.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 939 072 грн 77 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2012 року скасовано. Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2008 року у розмірі 1 325 967 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 575 647 грн 21 коп., заборгованість за процентами - 87 336 грн 06 коп. та пеня - 662 984 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, а 26 червня 2009 року додаткову угоду до нього, за умовами яких ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 660 000 грн зі сплатою 17 % річних на термін до 14 лютого 2023 року.

Відповідно до п. 6.1 зазначеного кредитного договору, за прострочення повернення кредитних ресурсів позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

На забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору, цього ж дня, між банком та ОСОБА_4 будо укладено договір поруки, відповідно до п. п. 2.1, 2.2 якого у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Крім того, 14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення АДРЕСА_1.

З розрахунку заборгованості вбачається, що станом 05 липня 2011 року заборгованість ОСОБА_3 за вищевказаним кредитним договором становить 2 939 072 грн 77 коп., з яких: 575 647 грн 21 коп. - заборгованість за кредитом; 87 336 грн 06 коп. - заборгованість за процентами; 2 276 089 грн 50 коп. - пені.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, які забезпечені порукою, банк набув право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом в солідарному порядку з боржника та поручителя на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір збитків, які зазнав банк у зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 зобов'язань за вказаним кредитним договором, значно менший ніж розмір пені нарахованої банком, та дійшов висновку про зменшення її розміру на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

При цьому суд зазначав, що пред'явивши до поручителя вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, банк змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя в межах шестимісячного строку після пред'явлення такої вимоги, а оскільки банк звернувся із указаним позовом поза межами вказаного строку, порука є припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статей 1, 6 та 11 ЦК України наявність або відсутність прав та обов'язків сторін, припинення, зміна або виникнення прав і обов'язків учасників правовідносин встановлюються та регулюються нормами матеріального права й договором.

Тому, установлюючи наявність, відсутність або припинення правовідносин між сторонами цивільного спору, визначаючись із видом цих правовідносин і з обсягом прав та обов'язків сторін у цих правовідносинах, установлюючи фактичні обставини справи щодо правовідносин сторін, суди повинні виходити з положень норми матеріального права, яка регулює зазначені правовідносини, та, вирішуючи спір, повинні встановити всі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору та які зазначені в нормі матеріального права, що регулює ці правовідносини.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Разом із тим за положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року № 6-75цс14, яка відповідно до положень статті 3607 ЦПК України (1618-15) є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно з п. 3.4. кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту. У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів, позичальник зобов'язаний здійснити повне погашення заборгованості за кредитним договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти протягом десяти днів з моменту отримання вимоги банку.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 квітня 2010 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було пред'явлено вимоги до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про дострокове повернення у повному обсязі отриманих боржником ОСОБА_3 кредитних коштів, нарахованих відсотків та пені протягом тридцяти днів з моменту отримання вказаних вимог.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що такі вимоги були направлені банком та отримані боржником та поручителем.

У порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не з'ясував, чи змінився строк виконання зобов'язання за кредитним договором та чи припинилася за встановлених судом обставин дія договору поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Крім того, задовольняючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 (поручителя) та зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню з боржника ОСОБА_3, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд апеляційної інстанції, у порушенні ст. ст. 303, 304 ЦПК України, дійшов помилкового висновку про зменшення її розміру, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_3 судом не розглядалась, так як ухвалою судді апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2013 року визнана неподаною та повернута заявнику. При цьому, повноважень на представлення своїх інтересів ОСОБА_4 він не надавав.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що, у свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору.

Враховуючи наведене колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.