Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СавченкоВ.О., Гончара В.П., Остапчука Д.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільно нажитого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільно нажитого майна.

Вимоги мотивувала тим, що за період шлюбу сторонами було побудовано житловий будинок АДРЕСА_1, на який 18 травня 2008 року видано свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_5

У жовтні 2012 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано. Оскільки у добровільному порядку питання щодо поділу майна вирішити неможливо, позивач просила поділити спільно нажите майно та виділити кожному по Ѕ частині спірного будинку.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року, позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по Ѕ частині за кожним на житловий будинок АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до вимог ст. 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 69 СК Українивизначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно з ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, що також передбачено ст. 372 ЦК України, з огляду на яку у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив із того, що спірне домоволодіння є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень щодо належності саме тільки йому спірного будинку, що спірний будинок було побудовано за рахунок його власних коштів чи праці, а тому є підстави для поділу спірного майна між сторонами в рівних частинах.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої та апеляційної інстанції, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Суди правильно визначили характер спірних правовідносин й вірно застосували положення норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на увагу не заслуговують й висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 рокузалишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.