6-30612ск15 Про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення - 30.03.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Слобожанське регіональне управління" акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітнього ОСОБА_9, законним представником якого є ОСОБА_8, третя особа - Служба у справах дітей Харківської обласної державної адміністрації, про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року, додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2015 року,

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Слобожанське регіональне управління" Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд позбавити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, 2007 року народження, права на користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити відповідачів із вказаної квартири.

Позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" обґрунтувало тим, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 червня 2012 року стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2008 року в розмірі 608 511 грн 25 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1), яким було забезпечено кредитні зобов'язання.

Позивач надіслав відповідачам вимогу щодо добровільного виселення із квартири, однак такі вимоги залишилися не виконаними.

Крім того, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" зазначив, що ОСОБА_8 та її малолітній син ОСОБА_9 вселилися до спірної квартири під час перебування квартири в іпотеці без погодження з іпотекодержателем, а тому вони також підлягають виселенню.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року та додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2014 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітнього ОСОБА_9 права користування квартирою АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітнього ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року заяву ОСОБА_8 про перегляд заочного рішення та додаткового рішення залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2015 року заочне рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, просить скасувати заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року, додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2015 року і ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 червня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2008 року в розмірі 608 511 грн 25 коп. шляхом звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки у відповідності до умов іпотечного договору, укладеного 28 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (іпотекодавець - вбачається з іпотечного договору).

Передана в іпотеку позивачеві спірна квартира була набута у власність іпотекодавцем в порядку приватизації (вбачається зі змісту іпотечного договору).

Станом на 16 лютого 2007 року у спірній квартирі проживали члени сім'ї ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_6 (а. с. 64, т. 1).

При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладання іпотечного договору (28 березня 2008 року) в іпотечній квартирі були зареєстровані лише ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а ОСОБА_8 та малолітній ОСОБА_9 заселилися до квартири під час дії іпотечного зобов'язання без одержання згоди на реєстрацію з боку іпотекодержателя. На підтвердження цих обставин апеляційний суд у судовому рішенні послався на довідку адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Харківській області.

Ухвалюючи у справі судові рішення щодо виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про виселення відповідачів є підставними, доведеними та такими, що узгоджуються зі встановленими у справі обставинами.

З такими висновками судів погодитися не можна.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" застосовуються як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР (правові висновки Верховного Суду України, висловлені у постанові від 30 вересня 2015 року, справа № 6-1892цс15).

Як зазначено вище, іпотечна квартира була набута у власність іпотекодавцем не за рахунок кредитних коштів, відповідачі не звільнили її у добровільному порядку на вимогу позивача, а тому їх примусове виселення можливе лише із наданням іншого житлового приміщення у відповідності до вимог ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, чого не враховано судами про розгляді даної справи.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій визнати законними і обґрунтованими не можна, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, задовольнити частково.

Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року, додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.