Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, за касаційними скаргами представника ОСОБА_6 - ОСОБА_10 та представника ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9, - ОСОБА_12 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 вересня 2015 року,

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право на користування житловим приміщенням у вигляді квартири АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтував тим, що він є власником зазначеної вище квартири з 2003 року. Отримав у власність квартиру на підставі договору дарування від 02 березня 1996 року. Відповідачі ОСОБА_7 (колишній тесть позивача) та ОСОБА_8 і малолітній ОСОБА_9 (діти від першого шлюбу позивача) зареєстровані у спірній квартирі, однак у ній не проживають протягом тривалого часу, їх особисті речі у квартирі відсутні.

ОСОБА_6 вважаючи, що його майнові права внаслідок зазначеного вище порушуються, в порядку, передбаченому ст. ст. 391, 405 ЦК України, просив суд задовольнити позов у обраний ним спосіб.

В порядку ч. 2 ст. 35 ЦПК України до участі у справі було залучено Службу у справах дітей Тернопільської міської ради.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня 2015 року позов задоволено у повному обсязі.

Визнано відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_7 (колишній тесть позивача) таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

У решті рішення міськрайонного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_10 просить скасувати рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 вересня 2015 року в частині відмови в позові до ОСОБА_7 про визнання його таким, що втратив право на користування спірним житловим приміщенням, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В свою чергу, у касаційній скарзі представник ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9, - ОСОБА_12 просить скасувати рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 вересня 2015 року в частині залишення в силі рішення міськрайонного суду щодо задоволення позову до ОСОБА_8 і малолітнього ОСОБА_9 про визнання їх таким, що втратили право на користування спірним житловим приміщенням, і направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційні скарги обґрунтовані порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга ОСОБА_10 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_12 відхиленню, у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що з 29 липня 2003 року ОСОБА_6 на праві приватної власності, належить квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 є батьком колишньої дружини позивача, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - його дітьми.

Відповідно до довідки, виданої ДП "Совр" (а.с.8), у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Однак, як встановлено судом першої інстанції, за вказаною адресою вони не проживають понад однин рік.

На переконання міськрайонного суду факт відсутності дітей - ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у квартирі понад один рік підтверджується наступними доказами.

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, є студенткою денної форми навчання в навчальному 2012-2013 роках та членом першого класу Вищої Школи Елмвуд Парк. Очікувана дата закінчення навчання - вересень 2013 року. Адреса - Елмвуд Парк Іллінойс 60707 (США)(а. с. 28).

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, народився у США (місто Чикаго, округ Кук, штат Іллінойс), що стверджується фотокопією його свідоцтва про народження ("номер народження" НОМЕР_1) (а. с. 91).

В процесі забезпечення доказів, судом було отримано відомості з головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (а. с. 65) відповідно до яких, вказаною організацією не виявлено відомостей щодо перетинання державного кордону ОСОБА_8, або ОСОБА_9 протягом 2013-2014 років, тобто діти з 2013 по 2014 рік на території України не перебували, а отже і не могли проживати у спірній квартирі.

Вказані обставини також частково підтверджені і ОСОБА_7 котрий у судовому засіданні пояснив, що у 2009 році онуки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 виїхали в США.

Факт відсутності ОСОБА_7 у спірній квартирі понад один рік на переконання суду першої інстанції підтверджується наступним.

З довідки № 110 від 18 липня 2014 року, виданої приватним малим підприємством "Совр", (а. с. 48) вбачається, що підтвердити факту проживання у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованих у ній осіб не вдалось у зв'язку з їх відсутністю.

ОСОБА_15 яка працює майстром ПМП "Совр", котре обслуговує будинок по АДРЕСА_1, на виконання адвокатського запиту та по вказівці керівника ПМП "Совр" разом з юристом підприємства та головним інженером 14, 16 і 17 липня 2014 року приходила до кв.АДРЕСА_1. При цьому, шляхом опитування мешканців будинку було встановлено, що у даному помешканні ніхто не проживає.

ОСОБА_16 у липні 2014 року разом з майстром дільниці проводила перевірку кв. АДРЕСА_1 на предмет проживання людей. Шляхом опитування сусідів було встановлено, що ніхто у цьому помешканні не проживає.

ОСОБА_17 котрий у судовому засіданні показав, що працює дільничним інспектором міліції. За вказівкою слідчого у січні 2015 року він двічі, або тричі здійснював перевірку квартири АДРЕСА_1 на предмет проживання у ній мешканців. Фактично проводив розшук ОСОБА_11 однак йому було відомо, що за даними адресно-довідкового бюро там був зареєстрований ОСОБА_18 Останній у даному помешканні не проживає, що було встановлено шляхом опитування сусідів. Дверей квартири ніхто не відчиняв.

Учасниками судового розгляду також визнано і той факт, що ОСОБА_7 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_19

Як вбачається з фотокопії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 24 березня 2009 року, ОСОБА_19 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2.

Свідок ОСОБА_20 вказав, що він перебував у дружніх відносинах з позивачем і неодноразово цікавився як можна виїхати в США. З цією метою він відвідував квартиру АДРЕСА_2 і бачив, що ОСОБА_7 проживає саме там.

ОСОБА_21, будучи допитаним як свідок суду пояснив, що мешкає у будинку АДРЕСА_2. У цьому ж будинку проживає і сім'я ОСОБА_8. Усі вони виїхали в США. З 2000 року у їх квартирі проживає ОСОБА_7 Свідок зазначив, що бачить там його постійно. Також ОСОБА_7 користується гаражем і утримує там свій автомобіль марки "ВАЗ 2105". Також свідок вказує, що за вказаною адресою щорічно, з 2012 по 2014 року, до батьків з США приїжджала дочка.

Свідок ОСОБА_22 пояснив суду, що приїздив за адресою - АДРЕСА_2 де бачив ОСОБА_7, який ствердив, що проживає за цією адресою.

В сукупності оцінивши зазначені вище обставини, міськрайонний суд дійшов висновків, що позивачем доведено, а відповідачами не спростовано факту їх не проживання у спірній квартирі понад один рік до моменту подачі позову ОСОБА_6 у червні 2014 року.

На підставі таких встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновків про доведеність підстав позову та необхідність його задоволення на підставі ст. ст. 391, ч. 2 ст. 405 ЦК України, якими передбачена можливість усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном шляхом позбавлення права на користування житлом члена/членів сім'ї власника у разі відсутності його/їх без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції лише в частині обґрунтованості позову до ОСОБА_7 з посиланням на те, що покази свідків, покладені в основу рішення міськрайонного суду, як підтвердження факту не проживання у спірній квартирі останнього протягом року, спростовуються поясненнями свідків: ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, якими підтверджено факт постійного проживання ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1, у тому числі й протягом спірного періоду 2013-2014 років.

Зазначений факт також підтверджується актом від 14 липня 2015 року, складеним майстрами дільниць обслуговуючого ПП "Совр" ОСОБА_29 і ОСОБА_30, котрі засвідчили, що ОСОБА_7 дійсно зареєстрований і проживає за даною адресою. Вищенаведене також засвідчили письмово сусіди ОСОБА_23, ОСОБА_31, ОСОБА_32

Крім того, довідкою комунального закладу Тернопільської обласної ради "Центру екстренної медичної допомоги та медицини катастроф" від 31 липня 2014 року стверджується, що в період з 01 січня 2013 року по час видання довідки до ОСОБА_7 зареєстровано чотири виклики: 12 січня 2013 року (діагноз: гіпертонічна хвороба II ст. Гіпертонічний криз.; 10 лютого 2013 року (діагноз: гіпертонічна хвороба II ст. Гіпотензія медикаментозна), 23 березня 2013 року (діагноз: ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз) та 28 травня 2014 року (діагноз: ІХС,Фібріляція передсердя, Гіпертонічна хвороба II ст.). Усі виклики зафіксовані за адресою АДРЕСА_1.

За таких встановлених обставин, апеляційний суд відмовив у позові до ОСОБА_7 через його недоведеність у цій частині.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

У порушення ч. 1 ст. 58, ст. ст. 131, 303 ЦПК України, апеляційний суд послався на докази (довідка комунального закладу Тернопільської обласної ради "Центру екстренної медичної допомоги та медицини катастроф" від 31 липня 2014 року), які не були предметом дослідження у суді першої інстанції, при цьому, суд не зазначив у рішенні поважності причин неподання таких доказів у суді першої інстанції.

Також апеляційний суд послався на акт від 14 липня 2015 року, складений майстрами дільниць обслуговуючого ПП "Совр" ОСОБА_29 і ОСОБА_30, та на покази свідків ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28

Суд першої інстанції оцінював вказаний акт та віднісся до нього критично, оскільки його було складено під час розгляду справи в суді і описані у ньому обставини мали місце в процесі розгляду справи. Також судом не взято до уваги покази наведених вище свідків з посиланням на те, що їх свідчення спростовуються зібраними у справі доказами.

Апеляційним судом таких доводів міськрайонного суду не спростовано.

Крім того, СК України (2947-14) визначає наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин: 1) подружжя, 2) батьки, діти усиновлювачі, усиновлені, 3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки, 4) рідні брати, рідні сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок. При цьому всі інші (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці, свояки тощо) не є учасниками сімейних правовідносин, за винятками, встановленими в законодавстві. Підставами виникнення сім'ї є шлюб, кровне споріднення осіб, усиновлення, а також інші підстави, які не заборонені законом, і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства. Однак сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Учасниками сімейних відносин СК України (2947-14) не встановлені такі особи, як теща, тесть, свекруха, свекор, невістка, зять, фактичне подружжя, однак вони можуть спільно проживати, бути пов'язані спільним побутом, мати взаємні права та обов'язки, тобто можуть бути членами сім'ї. Ці ознаки найбільш вагомі для юридичного визначення сім'ї. Тому сім'ю складають не тільки особи, які, є учасниками сімейних відносин, а й ті, які проживають однією с ім'єю без спеціального статусу.

Поза увагою апеляційного суду залишилася та обставина, що ОСОБА_7 (колишній тесть) на момент розгляду справи в суді не був членом сім'ї позивача за родинними ознаками ( СК України (2947-14) ), а також не може відноситися до членів сім'ї власника за житловими ознаками ( ЖК України (5464-10) ), оскільки відсутні підстави вважати, що позивач і ОСОБА_7 пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, а тому гарантії на користування житлом власника, передбачені ст. 405 ЦК України, в даному випадку не розповсюджуються на ОСОБА_7

За таких обставин ОСОБА_6 наділений правами на усунення перешкод у користуванні/володінні власністю в порядку ст. 391 ЦК України і позов до ОСОБА_7 є обґрунтованим, що враховано судом першої інстанції.

Висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційного суду і наявними в матеріалах справи документами, а тому оспорюване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі помилково скасованого рішення міського суду, як це передбачено ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_10 задовольнити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9, - ОСОБА_12 відхилити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 вересня 2015 року скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 липня 2015 року залишити в силі.

ухвала оскарженню не підлягає.