6-30801ск15 Про відшкодування шкоди, завданої внаслідок терористичного акту - 30.03.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Луганської обласної державної адміністрації, Президента України Порошенка ПетраОлексійовича про відшкодування шкоди, завданої внаслідок терористичного акту, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Марківського районного суду Луганської області від 27 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 серпня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 серпня 2014 pоку під час проведення антитерористичної операції в результат загорання від влучення мінометного снаряду в покриття будинку було знищено належний ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1, а також належні ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 матеріальні цінності.

Ураховуючи викладене та посилаючись на приписи ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", просили відшкодувати їм завдану матеріальну шкоду, стягнути в солідарному порядку з Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Луганської обласної державної адміністрації, Президента України Порошенка П.О. на користь ОСОБА_3 330 158 грн, на користь ОСОБА_4 - 110 281 грн та на користь ОСОБА_5 41 784 грн.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 27 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 25 серпня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності підстав для деліктної відповідальності відповідачів у справі як окремо кожного так і в солідарному порядку, оскільки в їх діях не встановлено протиправної поведінки.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України (435-15) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України (435-15) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Установлено, що згідно із актом про пожежу від 21 серпня 2014 pоку під час проведення антитерористичної операції в результаті загорання від влучення мінометного снаряду в покриття будинку було знищено належний ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1, а також особисті речі позивачів.

Відповідно до акту адміністративно-громадянського розслідування причин, обставин пожежі, виявлення винуватих, обстеження житлово-побутових умов вказаного будинку та довідки виконкому Жовтенької сільської ради від 30 вересня 2014 року розмір заподіяної шкоди позивачам внаслідок подій, які відбувалися на території с. Сабівка Слов'яносербського району Луганської області, а саме, внаслідок загорання від влучення мінометного снаряду в покриття будинку в період проведення антитерористичної операції, становить 482 223 грн.

Приписами ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) розпочато антитерористичну операцію.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) .

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а (v0033950-14) "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Луганська область - з 7 квітня 2014 року.

Вирішуючи спір, суд на вказане уваги не звернув, застосував загальні положення відшкодування шкоди, ст. 1166 ЦК України, чим фактично поклав на позивачів тягар доказування доведеності завданої шкоди.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивачі посилались на те, що така завдана їм внаслідок подій, які відбувалися на території с. Сабівка Слов'яносербського району Луганської області, а саме, внаслідок загорання від влучення мінометного снаряду в покриття будинку в період проведення антитерористичної операції. Вважали, що завдана шкода має бути відшкодована за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі.

Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Положенням ст. 4 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" визначено, що організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Частиною 2 ст. 30 вказаного Закону визначено, що контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України (1618-15) .

Проте, встановивши, що позов пред'явлено до неналежних відповідачів, суд не встановив, хто саме несе відповідальність за шкоду, заподіяну терористичним актом та не роз'яснив позивачам право на залучення до участі у розгляді справи Державне казначейство України.

Викладене свідчить, що при вирішені спору судом неповно встановлено фактичні обставин справи, не дано юридичної оцінки наданим сторонами доказами, відповідно до них не визначено правовідносини, що виникли між сторонами, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 27 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 серпня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.