Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Гвоздика П.О., Євтушенко О.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., Мартинюка В.І., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Малинської міської ради Житомирської області про визнання права власності за набувальною давністю, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 09 грудня 2015 року,

У травні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунутвання, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_5 року в м. Малині Житомирської області. Його батьком був ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а бабою - ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Після смерті його баби відкрилася спадщина на належну їй 47/100 частини будинку АДРЕСА_3 в м. Малині, яку як спадкоємець першої черги повинен був успадкувати її син ОСОБА_9 (дядько позивача), однак, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, не встиг оформити її документально.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 помер.

На момент смерті дядька йому належала на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що він після смерті баби і дядька фактично вступив в управління та керування спірним майном, просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 09 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановивши, що позивач не є спадкоємцем спірного майна після смерті ОСОБА_9, а тому відсутні підстави на звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності за набувальною давністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були рідними братами, батьками яких є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Відповідно, позивач є онуком ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та племінником ОСОБА_9

Батько позивача - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

ОСОБА_9 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 15 жовтня 1993 року № 263.

Баба позивача - ОСОБА_11 була власником 47/100 частки жилого будинку АДРЕСА_3, які вона успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_11

Спадщину після її смерті прийняв син ОСОБА_9, який подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, однак не встиг оформити право власності на спадкове майно -ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер.

Після смерті ОСОБА_9 позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9 з посиланням на те, що позивач не є спадкоємцем ОСОБА_9, та роз'яснив про необхідність видачі свідоцтва про право на спадщину на користь держави.

Не погоджуючись з діями нотаріуса, позивач звернувся до суду зі скаргою на постанову державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2004 року була залишена без розгляду, та роз'яснено заявнику право звернення до суду в порядку позовного провадження.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач послався на те, що він має право на визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 та 47/100 частки жилого будинку АДРЕСА_3 за набувальною давністю, оскільки володіє ними добросовісно, безперервно та відкрито 14 років.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Як роз'яснено у п. п. 9, 11, 13, 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 (v0005740-14) "Про судову практику про захист права власності та інших речових прав", при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Враховуючи положення ст. ст. 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК України).

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Дійшовши висновку, що позивач не є спадкоємцем спірного майна після ОСОБА_9, суд першої інстанції залишив поза увагою положення п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до якого правила Книги шостої ЦК України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, а також положення п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК (435-15) про те, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Беручи до уваги, що ЦК (435-15) набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення ст. 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року.

Враховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_9 (дядька позивача) відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тому звернення позивача з позовом про визнання за ним права власності за набувальною давністю узгоджується з положенням ч. 4 ст. 344 ЦК України.

При цьому слід врахувати, що коли строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Крім того, як вбачається з довідок Малинської міської ради від 18 травня та 26 червня 2015 року, позивач після смерті своєї баби вступив в управління та користування вільно та відкрито належним їй майном - частиною будинку АДРЕСА_3, а також після смерті свого дядька - з квітня 2001 року і до тепер користується квартирою АДРЕСА_1, які суд першої інстанції не взяв до уваги з посиланням на відсутність у депутатів Малинської міської ради повноважень на видачу таких довідок.

Разом з тим, відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради має право виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки.

З огляду на викладене висновок про неможливість постійного та безперервного володіння позивачем спадковим майном більше 10 років з підстав реєстрації в АДРЕСА_2, а також про недоведеність обставин, викладених у довідці Малинського виробничого комунального житлово-ремонтного підприємства від 12 травня 2015 року № 141 та повідомленні Малинського району електричних мереж від 21 травня 2015 року № 680 на підтвердження заявлених вимог щодо постійного та безперервного володіння, є припущенням.

За таких обставин ухвалені судами рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду слід встановити фактичні обставини, які мають значенням для правильного вирішення справи, норми права, які регулюють спірні правовідносини, та ухвалити у справі законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 09 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.